Скандинавія. День 6. Рейк’явік і Голуба Лагуна

Ну от нарешті і Рейк'явік. Звичайно, після всіх льодовиків, річок, айсбергів і водоспадів, здивувати в місті немає чим. У цій найпівнічнішій європейській столиці, заснованій норвежцем Інгольмом Арнарсоном в 9-ому столітті, сьогодні проживає близько 120 тисяч, а з містами-сателітами - близько 200 тисяч, що складає 65% населення всієї країни. Але навіть незважаючи на таку малочисельність, це столиця, зі своїми урядовими установами і своїми центральними вулицями на кшталт Лаугавегур (знизу зліва) - вузенькими і затишними.

Власне Лаугавегур - це вуличка з магазинами, ресторанчиками, барами, кав’ярнями і інформаційним центром для туристів. А звернувши з неї, можна потрапити в от такий милий двір з розмальованими графіті стінами - із закликами берегти природу і дорогою в небо.

А зовсім поряд з центральною площею і концертним залом можна знайти маленький милий дитячий майданчик і покататись на качелях, на гірці, полазити в іграшковому доміку... Ну звичайно, якщо ти в усе те влізеш, але з мої зростом можна. І так само, як і в Осло, куди б ти не йшов, все одно потрапиш до моря. І так само, як і в інших скандинавських країнах, у моря тут особливий статус, море - це частина життя, море - це те, завдяки чому в Ісландії життя взагалі стало можливим. Вікінги приплили сюди по морю, і море стало основою економіки Ісландії разом з вівчарством. В пам'ять про всіх моряків навіть поставили пам'ятник - "ті, що дивляться в море".

У цьому маленькому місті є багато музеїв, і добра частина з них - художні галереї і мистецькі центри. В усі вхід з Reykjavik Welcome Card безкоштовний, але не варто зловживати цим і заходити в усі підряд. Особливо, якщо твоя синтипонова голова не готова до сприйняття сучасного мистецтва, подібного до отакого (зліва). Інакше доведеться шукати кав’ярню, де роблять величенні булочки з корицею і шоколадом і дають теплий чай, щоб промити мізки і зігрітись після холодного вітру на вулиці.

І звичайно, тут є і музей мореплавства, з корабликами, човниками, каютами рибальських корабликів і кімнатами рибалок, і звичайно ж - сушеною соленою рибою, яка додає музею не тільки натурального вигляду, але і аромату. Може б і з мене вийшов гарний рибалка...

Рейк’явік - місто не таке і маленьке, і у ньому все-таки є міський транспорт, але гордість з того, що ти з великого міста, не дозволяє користуватись цим транспортом, бо здається, що тут все можна "пішки за день обійти". Насправді ж геройство десь в обід вже пропадає, і доводиться сісти в автобус, який довезе тебе до зупинки Хлеммур. Від неї починається вулиця Лаугавегур, на якій ми і знайшли цей милий бар, де подають отакенні тарілки-хлібці смачного мексиканського супчику. На перше - суп, на друге - тарілка, яку ще і маслом намазати можна.

Підкріпившись, можна і далі в дорогу. До місця під назвою Арбаярсафн (Árbæjarsafn) - ісландського варіанту нашого київського Пирогова. Створене воно було на місці однієї старої ферми, потім додались і інші старі будиночки з усього Рейк’явіку. Тут і звичайні будинки, і виставки національного одягу, станки для ткацтва і друкування листівок, і навіть автомобільна майстерня і пожежні машини. А на вулиці за загородками пасуться кізочки, баранці і корови, а по музею ходять дівчата і хлопці в національному одязі. Вони ж і демонструють, як корів доїти.

Оскільки всі музеї працюють не довше 6-ої вечора, на вечір залишаємо найцікавіше, те, що радять всім туристам в Ісландії перед самим від’їздом, щоб відпочити, і ще більше захотіти повернутись - Голубу Лагуну. Не дарма це місце знаходиться на 2/3 дороги між Рейк’явіком і міжнародним аеропортом Кефлавік (Keflavik). Звичайно, нормальну карту ми забули і точну дорогу не подивились, тому поїхали трошки об’їздними шляхами майже на-помацки до місця зі схожою адресою, де Голубої Лагуни не виявилось, але виявилось красиве озеро Клейфарватн (Kleifarvatn) і гарячі джерела (зліва знизу), до яких підійти через сильний вітер було складно. А після них ми таки взяли курс на місце, позначене на карті Bláa Lónið, що і виявилось Голубою Лагуною.

Голуба Лагуна - дуже популярне серед туристів, але все одно приємне місце. Одне з небагатьох, де можна поплавати в теплій воді з геотермальних джерел, намазавши обличчя спеціальною білою грязюкої місцевого походження. Тут є і спа, і сауна, і масаж, але, напевно, найкраща розвага - стояння під потоком гарячої води, що ллється зверху тобі на плечі. На жаль, синтипонових не пускають в басейн, і тому довелось весь час просидіти в шафці у роздягальні. Але щось красиве все-таки вдалось сфотографувати. Кажуть, що це дивовижне відчуття - заходити в купальнику при температурі повітря +3 градуси за Цельсієм і сильному вітрі в гарячу ванну...

Ну ось, власне, і все. Надвечір повертаємось в Рейк’явік, щоб на прощання подивитись на два символи міста - білосніжну 74.5-метрову лютеранську церкву Холгрімура (Hallgrímskirkja) і блискучий металевий човен вікінгів, що стоїть на березі моря і тому щовечора приваблює туристів заради його гарної фотографії на фоні заходу сонця над морем.

До побачення, Рейк’явік. До побачення, Ісландія - казкова країна з дивовижними різнокольоровими горами, білосніжними льодовиками, блакитними айсбергами, баранчиками-альпіністами, незліченними гірськими річками з прозорою і смачною водою, і милими і гостинними ісландцями.

Скандинавія. День 5. Холмур - Гульфос - Гейзер - Рейк’явік

Сьогоднішній ранок був сонячним і приємним, можна було нарешті спокійно прогулятись по фермі, помилуватись звірятками: козенятами, вівцями, собачкою, кошеням, мініатюрними і справжніми курочками і півниками, і ще качками. А отам далеко за фермою видно і сам Ватнаякуль, сьогодні, правда, без туману і хмар. Сумно залишати таке прекрасне місце, затишний будиночок з отакими вишитими картинами на стінах, і її милих власників. Але час вирушати в Рейк'явік по тій самій дорозі пригод і ще встигнути до водоспаду Гульфос (Gullfoss) та самого відомого гейзера в світі під назвою Гейзер.

Отже, в дорогу на схід... Дві сотні кілометрів по дорозі номер 1 пролітають дуже швидко, за вікнами пропливають вже знайомі і звичні льодовики, Йокульсарлон з айсбергами. І ось він - виїзд на дорогу 208 до одного з туристичних місць під назвою Ландманалаугар, на яке ми позавчора ввечорі уваги не звернули, оскільки воно знаходиться трохи в бік від на-пів-дороги 208 по на-чверть-дорозі F208. Знову з-під колес летить вже звичне каміння і за машиною здіймається курява. Вже не страшно і швидкість збільшувати. Тільки неприємно, коли хтось їде попереду - сам опиняєшся в хмарі пилу. Ферми скоро закінчуються, і зелені луки з білими поліетиленовими згортками з сіном змінюються на старі лавові поля, вкриті лишайником.

В сонячний день гори виглядають значно привітнішими, ніж вночі, і, заїхавши на одну з них, зупиняємось і вкладаємось полежати на пухкій величезній ковдрі з моху, подекуди вишитій маленькими квіточками. Тут можна і на спині, і на пузі, і навіть на голові :)

Вдень і вже вдруге страшна колись дорога з річками, озерами і льодовиками здається майже рідною, і після обід, звернувши трохи з попереднього шляху в сторону Рейк'явіка, прибуваємо до одного з найпопулярніших серед туристів водоспаду - Гульфосу, який насправді є цілим каскадом водоспадів. Проходячи біля нього, постійно бачиш веселку, або навіть дві, але з різних боків по-різному.

Всього в декількох кілометрах від водоспаду знаходиться той самий Гейзер, який дав назву всім гейзерам світу. Обходячи обережно вздовж смужок з написами на кшталт "не переступати, гаряче" і звикаючи до неприємного запаху сірководню, наближаєшся до невеликої круглої "калюжі", вода в якій раз на хвилин 5 починає потроху підніматись і опускатись, а потім раптово виростає гірка з води і проривається потужний струмінь пари з бризками, який так само швидко стухає, як і почався. Ось зверху він ще "спить", а на наступних двох фотографіях - наростає і стихає.

А ось і я біля гейзеру. Добре що мене посадили з правильного боку і я залишився сухеньким. А то двоє хлопців вирішили тут зробити пафосну фотографію на фоні гейзеру... Як раз з того боку, куди дув вітер, поставили камеру на штатіві, стали самі спиною до гейзера перед нею і почали чекати. Те, що сталось потім, посмішило до сліз не тільки туристів, але і самих хлопців, які, мокрі до нитки, і певно, трошки обпечені парою, знімали зі штативу мокрий фотоапарат... Сподіваюсь, хоча б кадр видався вдалим :)

Ще декілька десятків кілометрів дороги і неймовірно красивої природи, і ось ми і в Рейк'явіку, в хостелі Guesthouse Pavi. Пора спатоньки...

Скандинавія. День 4. Ватнайокуль, Йокульсарлон і Скафтафель

Ніч була занадто довгою. Після пошуків дороги в горах, нескінченних річок, туману, хмар, вибрались на дорогу 208, яка врешті решт привела на милу серцю дорогу номер 1. На годиннику третя ночі. До Хоулмура (Hólmur), нашої наступної ферми, куди ми мали потрапити ще ввечорі, ще кілометрів двісті, хоч і по рівній дорозі. А рівна дорога без гір і екстриму заколисує, і доводиться ставати посеред неї тричі і просто спати. Але годині о сьомій ранку нарешті дістаємось ферми і ... знову засинаємо в машині, бо всі сплять і нікого знайти неможливо. Тільки о восьмій прокидаються власники ферми і, нагодувавши сніданком, відправляють нас ... знову спати в затишну кімнату. Після недовгого обговорення з цими милими людьми, яких звуть Гудрун і Магнус, вирішуємо залишитись у них і на наступну ніч, а тому спокійно спимо до обід і вирушаємо в місце, де цілий рік зима.

Льодовик Ватнайокуль (Vatnajökull), третій в світі по величині після Антарктиди і Гренландії, добре видно прямо з вікон їдальні. Все туристичне життя в навколишніх фермах і містечках сконцентроване на ньому: піші, лижні, санкові екскурсії на льодовик, айсберги, що відколюються від нього і пливуть в море, водоспади на річках, що беруть початок на Ватнайокулі. Одна компанія навіть пиво з цією назвою робить, використовуючи для нього воду з розтопленого льоду з Ватнайокулю. І десь тут знімали 14-тий фільм про бонда, "Вид на вбивство". Але нас перш за все цікавить сам льодовик, тому сідаємо в машину і їдемо прямо на гору в частину льодовика з назвою Скалафельсйокуль (Skalafellsjökull), звідки проводяться екскурсії на санках, точніше на скі-ду. Обідаємо в кафе, дізнаємось від офіціанта, що туман, через який страшно було навіть заїжджати на гору, ніяка не завада. І вирушаємо на чотирьох санках з двома парами інших туристів і двома провідниками.

Перша частина дорога була в тумані, але коли піднялись вище, туман закінчився, очі засліпило яскраве сонечко і білий-білий сніг. Напевно, таке яскраво-блакитне небо можна побачити лише з літака. На жаль, нижче все-таки лежав туман і побачити обіцяні в рекламі breathtaking views з гори не вдалось, але їх і так вистачало. Ось і я тут примостився на скі-ду. На жаль, костюму на мій розмір не знайшлось, і довелось кататись в рюкзаку. Повертались назад по тій самій дорозі в отакому от тумані, як зліва внизу. А справа внизу - це вид з гори на одну з гірських річок, яка виходить на рівнину одним потоком, а потім розливається на багато річечок, і унеможливлює подорож по цьому острову на машині не 4х4.

З’їхавши з гори, продовжуємо шлях на схід до затоки Йокульсарлон (Jökulsárlón), назва якої буквально означає "льодова лагуна", - місця, де від льодовика Ватнайокуль відколюються шматки, сповзають в затоку, перетворюючись при цьому формально на айсберги, і пливуть в море.

По дорозі на кожному кроці зустрічаємо баранчиків, що мирно пасуться на схилах гір і гублять іноді клаптики свого одягу, і продовжуємо дивуватись різноманітності і різнобарвності гір, деякі з яких схожі на величезні старовинні замки з верхівками в хмарах.

А ось і Йокульсарлон і кораблико-машинки, на яких проводять екскурсії по ньому.

Але нам пощастило: окрім нас на останню екскурсію сьогодні було бажаючих тільки парочка бельгійців, і тому в плавання по затоці з двома екскурсоводами ми вирушили на надувному моторному човні. Тільки відпливли від берега, з води висунулись голови тюленей.

А далі один за одним пішли айсберги - білі, блакитні, сірі, чорні і навіть смугасті. Екскурсоводи розказали, що блакитними є лише "свіжі" поверхні айсбергів, тобто ті, що тільки недавно перевернулись до гори ногами. Потім вони біліють. Ну а чорний осад як в шарах, так і на всій поверхні утворюється від пилу вулканів, що періодично шумлять тут.

Самі ж частинки льоду прозорі і чисті, і, гризучи такий шматочок, відчуваєш, що п'єш джерельну воду, якій роки, а то і століття.

Надивившись на всю цю неземну красу, отакі айсберги, схожі на пиріг, зголоднівши, і замерзнувши від льодяного мокрого вітру над затокою, не можна утриматись від стаканчика гарячого чаю з сендвічем від тролей і пончиком в шоколаді в місцевому кафе :) Столики стоять прямо на вулиці, але тим, хто плавав поміж таких крижин, температура в +5 градусів не завадить.

А підкріпившись, можна і подивитись на те, як ці крижані велетні випливають із затоки в широке море, а точніше в справжній океан (справа знизу).

Вечоріє, але в цій країні білих ночей поняття день і ніч плутаються. Спати зарано, і в останні години дня вирушаємо в Скафтафель (Skaftafell) - національний парк, яким ісландці, певно, дуже пишаються, оскільки саме в ньому росте ялинка, що є найвищим деревом в країні, і взагалі є не просто дерева, а цілий-цілісінький ліс! Насправді ця ялинка не вище наших середніх ялинок, а більшість дерев в лісі - карликові берізки висотою в один-півтора метри, але для полярного кола це і так величезне досягнення.

Окрім карликових дерев і кущиків в цьому лісі, що розіслався по горах, є і квіточки з травичкою, і мох, і дуже дивні грибочки. А глибоко в горах знаходиться ще одне привабливе для туристів місце - водоспад Свартіфос (Svartifoss), який хоч всього 20 метрів заввишки, але падає з дивовижної скелі, яка складається з майже правильних гексагональних стовпів. Їх уламки можна знайти поряд з водоспадом. А це я на зворотньому шляху заліз на верхівку карликової берізки.

Сьогоднішній день видався довгим і по-справжньому зимним, хоч на календарі тільки 10-те липня - сама середина літа в цій півкулі. І з такими зимовими враженнями, намилувавшись черговим заходом сонця, майже опівночі відправляємось на ферму спати. Завтра буде новий день і нові пригоди...