Африка в Тель Авіві і морські ворота Палестини

Рано в ранці через вікно можна спостерігати купу бігаючих людей вздовж променаду: хто сам по собі, хто цілими групами. Певно, це друга частина тель-авівців, які не ходять по нічних клубах, а сплять вдома. Хоча, щось мені підказує, що по нічних клубах ходять здебільшого не тель-авівці, а туристи, як, наприклад, наші сусіди по хостелу, які о третій ночі розбудили мене своїми криками з коридору, тільки збираючись виїжджати.
Поснідавши залишками сухариків з горішками і йогуртом, рушаємо повз сяючі від вранішнього сонця дорогі готелі провідати древній Яфо. А ось і готель "Дан", той самий, про який в моєму підручнику з івриту йшлось, що це гарний готель біля моря. От коли буде у мене більше грошей, точно там поселюсь. А Яфо все такий самий майже незмінний, на відміну від свого молодого пригороду - Тель Авіву: ті ж древні і не дуже древні камені, що потопають в квітах...
На жаль, цього року місточок бажань із знаками зодіаку закрито через його критичний стан. Але ми знайшли фонтанчик з ними. А ще знайшли вихід на набережну біля морської мечеті. Схоже, що ця набережна є продовженням Тель-Авівського променаду.
	Особливо цікаво виглядає ця Джама ель-Бахар на фоні Місяця, який ще не сів, і дзвіниці церкви святого Петра. А зверху на гірці так само квітнуть чудові квіточки і ростуть древні алое з кактусами, які для маленького мене - як величезні дерева. Перший раз помітив, що в
цій країні є коти. Напевно, ці - нащадки тих, що якимось чином вийшли з Єгипту разом з Моїсеєм, бо їх досі тягне до єгипетських розвалин часів Рамзеса. Або ця яма - одне з тих небагатьох місць, де є тінь.
А ще ми знайшли невеличку вуличку, завішану картинами простонеба, прямо на стінах, заблукали, виблукали...
...попрощались з Яфо і його різнокольоровими квітами...
...і поїхали на захід в район Тель Авіва під назвою Рамат Ган, де знаходиться справжній шматочок Африки прямо посеред великого міста. Воно так і називається Зоологічний центр Тель Авіва - Сафарі. На справді, цей центр складається з двох частин:
звичайного зоопарку, де можна ходити і дивитись звірят в закритих вольєрах і на огороджених територіях, і місця для справжнього сафарі - де звірятка пасуться на відкритій території, по якій треба проїжджати своєю машиною, і в деяких місцях бажано навіть із закритими вікнами. Принаймні на окремій території з левами. Але більшість інших тварин дуже мирні і дружні, як до гостей, так і одне до одного. Як, наприклад, оця зебра із зебренятком, і арабські антилопи. Якщо не зважати на їхню невелику сварку за те, хто тут крутіший і в кого більші роги.
Величезних бегемотів, здається, взагалі нічого не хвилює, окрім можливості поглибше занурити своє тіло в прохолодне озеро, лише іноді озираючись довкола. Поряд біля озера сидять рожеві фламінго і білі пелікани.
На відміну від території сафарі, де пейзаж нагадує справжній африканський, в зоопарку дерев і тіні побільше. Але маленьких пінгвінів це не дуже рятує. Тут для них на їхній галявинці поставлено три величезні вентилятори. Чесно кажучи, в празькому зоопарку, де вони мають свій акваріум з холодною водою, їм комфортніше.
Кожен рятується від спеки по-своєму: індійські слоники засипають себе соломою, наприклад. А от цього орангутанга, схоже, спека зовсім не хвилює. Він задумався про щось своє, високе...
А ось і одні з найбільших тварин в цьому зоопарку: плямисті красені жирафи і африканські слоники. Останні, на відміну від своїх індійських колег, рятуються від спеки, обляпуючи себе грязюкою - такий собі крем від опіків.
Є тут і так званий "дитячий зоопарк" - це такий зоопарк, де можна гладити тваринок. Тому і тваринки тут восновному домашні: маленькі коні, кози і вівці.
	Ну що ж, пора вирушати далі. Прощаємось із звірятами, з модним і сучасним Тель Авівом з його скляними хмарочосами, і їдемо на північ до Кесарії, яка хоч далеко і не найстаріше місто в цій країні, але майже на дві тисячі років старіша за Тель Авів.
Цього разу ми приїхали в Кесарію вчасно і встигли прогулятись по території старого міста, що сьогодні є величезним національним парком під назвою "Кесарійська гавань". Як я вже колись писав, побудував це місто в 22 році до нашої ери цар Ірод Великий. А оскільки місце виявилось важливим стратегічним пунктом не тільки для Римської Імперії (до речі, саме Кесарія відібрала титул "морських воріт в Палестину" у Акко, в який ми поїдемо завтра), то і бачила вона не тільки римлян. І як це завжди буває, останні будівництва зберігаються якнайдовше. Тому і зустрічають нас при вході в місто не римські ворота з витонченими колонами, а мури і ворота хрестоносців. Оця споруда з гострокутими арками називається Кордегарія - це такі собі ворота в місто, що захищали від неприятелів: навіть якщо ворогам вдавалось пройти перший вхід, наступний знаходився під прямим кутом до нього, що ускладнювало швидке просування вперед.
Є тут і залишки кам’яного коридорчику під назвою "Аркада", що збереглись з 12-13 століть. А ось і їстівні кактуси - опунції, яких багато на всьому середземноморському узбережжі.
Чомусь всі храми і церкви, що будувались в Кесарії, будувались на одному і тому ж місці. Напевно, через маленькі розміри міста. Саме тому те, що на сьогодні збереглось від тих культових будівель, так і називається "Площадка храмів": на ній стояли і храм Юпітера, і візантійська церква, і арабська мечеть, і собор святого Петра, який набудували хрестоносці, але оскільки набудували не дуже добре, він завалився. А от звідки саме всі ці шматки колон - не знаю, зрозуміло тільки, що вони відносяться до найпершого періоду історії Кесарії - римського.
Є в цьому місті і коти. Мені здається, що коти в Ізраїлі живуть тільки в приморських містах - поближче до риби, якої в Середземному морі вдосталь. І "пасуться", напевно, або на рибних базарах, або навколо рибалок.
А це два шедеври Ізраїльського мистецтва. Не знаю, кого саме зображує ця статуя, підпису не було, єдине, що зрозуміло - це якийсь захисник Кесарії, причому точно єврей. Сама ця ознака різко відрізняє його від традиційних римських чи грецьких скульптур. А от картини - це сучасне мистецтво: вони зроблені з різнокольорової вовни, або чогось штучного, схожого на вовну. І висять вони в спеціальному магазинчику-галереї.
В одній із сучасних будівель на території, поряд з ресторанами і магазинами, є міні-музей, де можна подивитись коротенький фільм про історію Кесарії, який йде кожні 15 хвилин на декількох мовах, і ще "поспілкуватись" з декількома історичними постатями, такими як цариця Єлєна, апостол Павло, раббі Аківа, Ірод Великий, в спеціальному голографічному шоу. Ось така вона, Кесарія: з величезною гаванню, з мечетями і церквами, або тим, що від них лишилось, свіжим цілющим морським повітрям і блакитним небом.
Після смачного обіду в ресторанчику біля моря вирушаємо далі на північ в сторону Хайфи. Хотіли ще сьогодні потрапити в Мегіддо, яке знаходиться трошки в сторону від дороги на Хайфу, на схід, але воно вже було закрите. Тому, оглянувши найвідоміший в світі пагорб тільки збоку і помилувавшись буянням зелені в Ізріельській долині, повертаємось на дорогу до Хайфи - величезного міста-порта на славнозвісній горі Кармель.
Насолодившись видами нічної Хайфи і Бахайських садів, відправляємось спати в уже знайомий нам готель Loui M, бо треба набратись сил на нові пригоди, які чекають нас завтра.

Хайфа, Кiнерет i дорога в Назарет

Розпочинаємо ранок пiдйомом на Кармель i прогулянкою до Бахайських садiв, які, певно, є найбільшою цікавинкою для туристів в Хайфі.
Сенс релiгiї бахаї, окрiм "любити всiх" i "садити дерева", я зрозумiв мало. Не знаю, як у них з першим, але садити сади вони вмiють точно: отаку от красу вони наробили тут...
Бiля Кармелiт є зоопарк, i пройти повз нього було б неправильним. Звичайно, вiн суттєво менший за празький, але не менш цiкавий. Тут є i отакi бенгальськi тигрики, i веселi лемури...
ведмежата, яким занадто жарко тут, i козенята, якi полюбляють жувати одяг вiдвiдувачiв...
i отакий папужка, що дуже любить поспiлкуватись, i ще багато рiзних пташок...
і просто маленьких милих кошенят, що теж живуть в зоопарку, але формально не є його частиною.
I знову пора в дорогу, тому, пiдкрiпившись чарiвною шаурмою недалеко вiд мотелю, рушаємо на захiд в сторону озера Кiнерет, бiльше вiдомого з Нового Заповiту як Море Галiлейське... Десь я чув, що в цій маленькій країні більше десяти природних зон. Варто проїхати кілометрів п'ятдесят в будь-яку сторону і пейзаж кардинально зміниться. Отак пустельний приморський швидко змінився на оливкові сади з колючками і горами з невеликими арабськими селами, розкиданими по крутих схилах. Але прохолодніше від цього не стає, тому їду я в бардачку, підставивши свій синтипон живильній прохолоді з кондиціонеру.
Ще трошки і оку відкривається зовсім інший пейзаж - зелені сади на зелених схилах гір навколо озера Кінерет. Свою назву воно отримало від слова "кінора", що з івриту означає "арфа", на яку за формою схоже озеро. Саме тут, навколо Кінерету, пройшла добра частина подій з Нового Заповіту: тут недалечко, в Кані, Ієшуа зробив своє перше чудо з перетворенням води на вино на весіллі, тут він ходив по воді, тут нагодував тисячі людей парою хлібів і рибин... Починаємо з Капернаума. На під'їзді до нього - католицька церква святого Петра, маленька, з красивими вітражами і з озером, що хлюпоще прямо в декількох метрах від неї.
Найбільш значним місцем Капернаума, певно, є туристично-паломницький комплекс, він же францисканський монастир, на території якого стоїть католицький храм, побудований прямо над залишками будинку апостола Петра, в якому часто зупинявся Христос, і залишки Білої синагоги. Ця синагога, від якої лишились тільки частини стін, і яка вже давно не біла, побудована в 3-4 столітті на місці тої, в якій вчив Ієшуа. Дивно, але коли будувалась ця друга синагога, в місті майже не було євреїв. Дослідники вважають, що вона - скоріше данина історії Христа.
	Зустрічає паломників на території монастиря - бронзовий апостол Петро з ключами від Раю - засновник Римської Церкви, якого католики вважають першим папою. А це - карта шляху Христа від Назарету до Галілеї, який і досі проходять паломники. Частково і ми його пройшли, правда, на машині.
Ще трохи далі - православна святиня - грецька церква Собору Дванадцяти Апостолів з цікавими рожевими банями, під куполом якої є фреска із зображенням сивого Христа на підтвердження Його слів про те, що Він і Його Отець - це одне.
А навколо храму - невеличкий сад з виноградом і квітами.
	Трохи далі від озера - гора Блаженств, на якій стоїть присвячена цьому францисканська церква із зеленою банею, в яку ми, на жаль, вже встигли. Тут Христос перед тисячами народу виголосив свою найвідомішу проповідь із дев’ятьма заповідями блаженства.
Недалечко від неї - церква "Хлібів і риби" на честь відомого чуда, але туди ми теж не встигли, тому рушаємо далі шляхами Христа, правда більш асфальтованими і рівними, через Тверію в Назарет. Тверія - найбільше місто на узбережжі Кінерета і воно теж пов'язане з подіями Нового Заповіту. Окрім того, тут похований один з найвідоміших раббі, і до того ж філософів, - раббі Моше бен Маймон, відомий більше як Рамбам, або серед арабів як Абу Імран Муса ібн Маймун ібн Абд-Алла аль-Курдубі аль-Яхуді. Окрім своїх філософський і лікарських здібностей, відомий він першими спробами кодифікації єврейських законів і написанням 613 заповідей для євреїв на основі Тори і інших священних книг. А ще він відомий вкрай негативним ставленням до християнства. Ось мозаїка на одному з будинків, на якій не обійшлось без нього.
І ось воно - місто дитинства Христа - Назарет. Тут з навігацією почались проблеми. В цій країні і так не часто пишуть назви вулиць і тому правильно проїхати допомагає тільки gps-навігатор. Але Назарет - здебільшого арабське місто, тому вулиць як таких існує хіба що з десяток в самому центрі, вони ж - головні дороги. Все інше - набудовані в хаотичному порядку будиночки. Тому пошук хостелу Fauzi Azar Inn зайняв години півтори і додав гострих відчуттів при підйомі на машині вузькою вуличкою на гору під кутом градусів в 60 і спуску з неї із зустрічними машинами і натовпом місцевих, для яких подібні видовища - традиційна розвага. Але всі моральні втрати були компенсовані пішою частиною дороги вузькими кам'яними провулочками, яким на вигляд мінімум пара століть, і самим хостелом, який міститься в такому ж будинку. Кімната на другому поверсі - величенна заввишки метрів 6, простора, а вхід в неї - з балкона, на який виходять обидва віконця і на якому серед квітів і дерев в горщиках стоять плетені диванчик і стільчики. Сидячи в них пізнім вечором, дивлячись на місяць в темному небі і слухаючи вечірню молитву мулли з Білої мечеті, що поряд, відчуваєш себе в одій з арабських казок...
Таке враження, що в цій країні ніколи вночі ніхто не спить: ні в великих, ні в маленьких містах, ні в арабських кварталах, ні в єврейських. Закриваються магазини і базари, але продовжують працювати кав'ярні і заклади з шаурмою і фалафелями, а по вулиці так само ходять люди. Але можна знайти і безлюдну вуличку, як, наприклад, оця біля церкви Благовіщення.