Останній день в Трієсті

Ось і все, останній день в Трієсті... Сьогодні ми вирішили ще раз прогулятись по улюбленому місту, спустились до моря, традиційно зустрівши декілька прутких ящірок, що так люблять теплі італійські камінці, сіли в автобус і поїхали в центр міста.
Погода була гарна, і в тихому Великому Каналі відзеркалювалось яскраво блакитне небо, а на єдиному, здається, місточку через нього все так само стояв і дивився на перехожих Джеймс Джойс, який прожив тут в сукупності більше десяти років. Цікаво, чи міг би він уявити собі, що колись лауреат нобелівської премії Мюррей Ґелл-Манн візьме саме з його твору "Поминки по Фіннегану" слово "кварк" (що насправді є німецькою назвою домашнього сиру) для назви фундаментальної частинки Стандартної моделі? А тим більше, що колись в цьому місті буде побудовано міжнародний інститут теоретичної фізики імені Абдуса Салама, теж, до речі, нобелівського лауреата і одного з творців теорії електрослабкої взаємодії?
Але Трієст - це не тільки міжнародний ICTP і ірландський Джойс, це ще і Італія (принамні на сьогодні, якщо не згадувати довгий конфлікт за цю землю, і те, що частина населення міста - хорвати). А Італія - це перш за все величенна піцца і ароматне морозиво. Першої на прощання ми наїлись в улюбленому ресторанчику...
... а морозива - в одній популярних джелатерій "Grom". Остання виявилась аж занадто дружньою до навколишнього середовища: тут кожен маленький смітничок на вулиці був поділений на три частини для різних типів сміття. Після чого ми пішли на набережну і всілись милуватись заходом сонця над морем.
Колись мій друг їжак Язикатий був в Трієсті два роки тому, раніше за мене, і розказував про смачне морозиво, що продавалось в маленькій рожевій машинці біля моря. Ось і я її знайшов нарешті! Називається вона "Джелатерія Золдана", і сидить в ній приємний на вигляд хорват, якого, певно, і звуть Золданом.
Сонечко все швидше котилось до горизонту, а у нас ще було багато справ на сьогодні. Тому ми побігли на зупинку, накупивши всіляких смачних сувенірів в супермаркеті, і поїхали назад в ICTP.
Ліхтарики в місті не такі, як в Гріньяно. Тут вони в сіточку...
І ось ми в хостелі Адріатіко на нульовому поверсі. Порозглядали постери якогось чергового воркшопу, попили смачного капучіно автоматів і побігли на гору...
В нічну будівлю Леонардо... Добре тут ввечорі, майже все відкрито, і нікого ніде: роби що хочеш. Хоч з Вайнбергом фотографуйся, хоч на столі сиди...
Хоч по поштових скриньках співробітників лазь... Знайшли відділ математики: тут стільки веселих картинок про математику на стінах коридору!
Курча знайшов ксерокс, хотів зробити копію мене, але чомусь не вийшло. А ще, коли нікого немає, можна спокійно читати в бібліотеці всі найсвіжіші газети...
... і підправляти чиїсь формули на дошці. Але треба і міру знати: пора повертатись в свій хостел Галілео, де ми вирішили нарешті дослідити місцеву читальню. І знайшли... книжку про Кобзаря! Тут є декілька книжкових поличок, на яких всі, кому не лінь, лишають свої книжки в подарунок, всіма мовами, які тільки можна уявити собі.
А ще є великий атлас Землі, де ми з Курчам ще раз помилувались на всю Італію разом, і мозаїка для дітей, яку ми теж не могли залишити поза увагою. Після чого пішли в кімнату намагатись запхнути всі свої сувеніри в чемодани...

Сонце і море

Кожного вечора в Гріньяно красиво, але кожного вечора - по-різному...

Мірамаре і море

Оскільки обидві їдальні ICTP закриті в неділю, снідати довелось яблуками і апельсинами, після чого ми вирушили знову в парк Мірамаре. Сьогодні в лебединому озері з’явились птахи, правда, не лебеді, а мої родичі - качечки, і зовсім не птахи - черепашки.
	Вони так красиво купались разом: качечки влаштовували синхронне плавання, до якого намагалась прилаштуватись черепашка, хлюпались, навіть намагались читати каченячий реп. Отже, мій другий відеорепортаж - про каченяче плавання з черепахами.
А ось і замок Мірамаре із середини. Побудований він був в середині XIX століття ерцгерцогом Фердинантом Максиміліаном Габсбурзьким для себе і своєї прекрасної (принаймні судячи з портретів на стінах) дружини Шарлотти Бельгійської. Проект замку належить австрійському архітектору Карлу Юнкеру, на честь якого названа невеличка вуличка, якою можна спуститись з верхньої частини ICTP в нижню до моря в Гріньяно. Фердинант був моряком, тому його спальня і ще одна кімната зроблені в стилі кают на кораблі. А ще, як це було модно в ті часи, дві кімнати оформлені в східному стилі - одна в японському, друга - в
китайському. Не дуже розумію, навіщо всього двом людям такий великий будинок, та ще й з таким розкішним інтер’єром, але, напевно, жити в ньому було добре в свій час, особливо цікаво було дивитись на заходи сонця над морем з балкону. Ну а нам з Курчам і в хостелі
непогано живеться. Все одно море поряд, і теплим недільним днем завжди можна вмостити свій синтипон вигріватись на тепле каміння, поки там знизу хлюпощуть і розбиваються хвилі .

Мірамаре, екологія і краби

Гарненько виспавшись сьогодні, від вечір ми вирушили в парк Мірамаре - чудо природи прямо у нас під носом. Тут дика природа гармонійно зливається з шедеврами садово-паркового мистецтва. Є тут і маленьке лебедине озеро, правда ніяких лебедів я тут не побачив...
і клумби з пахучими квіточками, і звичайно ж море.
Прямо над морем на невеликій скелі височить замок Мірамаре, на честь якого і названо парк, - величезний і білосніжний.
Завтра зранку ми підемо в замок, а сьогодні обійшли його по балкону навкруги і спробували уявити, як принцеси, що жили тут, зранку виходили на нього і милувались синіми морськими хвилями...
і кораблями з білосніжними вітрилами... Сьогодні кораблики теж плавають, правда, це приватні яхти і великі риболовецькі кораблі.
Біля замку в клумбі сидить дівчинка з маленьким хлопчиком, але про них і замок вже завтра. А сьогодні, прямо як ця чайка, летимо швиденько до виходу з парку, поки його не закрили....
Курча пішло додому, а я пішов прогулятись ще до моря, зайшовши по дорозі в хостел Адріатико. Ось, до речі, ще одна річ, яка мені тут подобається - роздільний збір сміття, всюди: окремі смітнички для паперу, бляшанок, скла, харчових відходів. А в різних установах на додачу ще й окремо пластикові кришечки і батарейки збирають.
А на морі я наштовхнувся на маленького краба, який виліз повечеряти медузою. Цю нещасну винесло хвилями, і так вона тут і лишилась в углибленні в камінці. Отже, мій перший відеорепортаж про життя тваринок...
Крабик все жував і жував, а за морем сідало сонечко...
розмальовуючи хмарки і доріжку на воді різноманітними барвами...