Прага. День 1

Прага зустріла нас не дуже привітною погодою: з похмурого неба накрапав мілкий дощик. Але навіть це не завадило нам відразу після поселення в хостел Університету, де моїм сусідом виявився оцей милий Заяць, побігти роздивлятись місто.
	Традиційним туристичним шляхом від музею по площі Вацлава наш шлях лежав в стару Прагу, де всі вулички вимощені бруківкою, а будиночки - кожен гарний по-своєму, як, наприклад, оцей на Старомеській площі (Staromestske Namesti).
Вздовж вузеньких вуличок з магазинами сувенірів і мануфактури, традиційними ресторанами, повз які взагалі важко пройти, через наповнений туристами, продавцями милих прикрас і картин та вуличними музиками Карлів міст (Karlův most), з якого добре видно той самий Празький град (Pražský hrad). Той самий, в якому більше 8 століть жили королі Богемії, імператори Римської Імперії, і який потім став резиденцією президентів Чехословакії, а згодом і Чехії. Насправді ж історія цього місця сягає ще далі, в 10 століття, коли були засновані собор св. Георгія (Bazilika Sv. Jiří) та собор святого Віта (Katedrála svatého Víta), бані та шпилі якої височать у мене за головою.
Першою нашої зупинкою став ресторанчик "У семи гномів" (U Sedmi Švábů), де готують одні з найкращих в Празі традиційні чеські кнедлики з м’ясом і тушеною капустою, а його інтер’єр, з важкими дерев’яними столами, свічками, лицарськими латами і розвішаним по стінах хмелем,
відправляють тебе на декілька століть назад в героїчне минуле Богемського королівства. Важко підніматись вгору до Празького Граду після такого обіду зі смачним темним чеським пивом, а ще важче, підніматись на вежу собору св. Віта, але краєвиди, які відкриваються з цієї вежі, варті таких титанічних зусиль. Сам собор, який будувався ледь не тисячоліття, теж вартий уваги. Його велетенські і яскраві вітражі вразили мені настільки, що я навіть вирішив зробити фоном сторінки одну з фотографій.
Ось така вона, Прага, з висоти в майже 82 метри: нескінченні акуратні червоні дахи старих будиночків, шпилі костелів і річка Влтава, що протікає з півночі на південь міста, звиваючись як змія. Через неї перекинуто багато нових і старих мостів, найвідоміший з яких - Карлів - і видно на цій фотографії.
	Ближче до вечора дощик вщух і над вмитими будиночками і шпилями веж засіяло сонце. Як на мене, Прага - місто містичне. Ось і я вирішив уявити себе таким собі містичним середньовічним монахом на гвинтових сходах башти собору.
Сідало сонечко, а ми повертались назад через Карлів міст, біля якого стоїть пам’ятник тому самому Карлу IV, на честь якого він названий (справа зверху). Так наш важкий, але приємний день закінчився в не менш приємному і затишному закладі - Absintherie, де наливають справжній абсент, від якого у мене навіть у суміші з мартіні почала відкриватись інша реальність :)

Львів по дорозі до Праги

Якщо дуже-дуже довго чекати на відпустку, то вона врешті решт прийде. От прийшло щастя і до мене: пакуємо чемоданчик, квапимось на вокзал, нічний потяг, ліси, поля, міста і містечка, і нарешті ми з Курчам у старовинному і гостинному Львові, який зустрічає нас смачним пивом і картопелькою у затишному і гарно захованому на
самому видному місці закладі під назвою "Криївка". Прихований він, бо єдине, що говорить зі сторони Ринкової площі про наявність за аркою якогось закладу харчування - це невеличка вивіска над аркою "найдорожча ресторація Галичини". За аркою - величезні важкі двері, знову ж таки, без особливих ознак, на стукіт в які тобі відкриває кремезний чоловік у формі УПА і з автоматом в руках і мовчки дивиться на тебе, очікуючи традиційного привітання "Слава Україні!", почувши нарешті яке, він тебе-таки впускає, питається звідки ти і запрошує, посміхаючись. Власне, на тому удавана непривітність закінчується, але екскурс в історію західної України першої половини 20-го століття продовжується: ти опиняєшся серед важких дерев’яних столів і лавок, що разом з напівтьмяним освітленням і кам’яними стінами підвалу мають нагадувати справжню криївку, тобто обладнане всім необхідним укриття. Додаткову атмосферу створюють гасові світильники на столах і великі старі чорнобілі фотографії на стінах. А розкішне і оригінально оформлене меню, з не менш розкішною їжею, і привітність персоналу додають приємного настрою і змушують сидіти тут якнайдовше...
Але ж ми не тільки їсти приїхали, і пора і на місто подивитись. Львів такий самий гарний і яскравий, тільки на цей раз ще і підготовлений до УЄФА Евро-2012, принаймні до нього готові скульптури на фонтанах на Ринковій площі, на відміну від туалетів на залізничному вокзалі.
А ось і знаменита львівська Опера, і не зовсім знамените вуличне мистецтво на одному з будинків на вулиці Кирила і Мефодія.
Хто був у Львові і не зайшов ні в одну кав’ярню, у Львові не був. От і ми вирішили не відриватись від цього стереотипу і зайшли в одну із знаменитих кав’ярень "Під синьою пляшкою", де синя пляшка, наскільки я сам зрозумів своєю синтипоновою головою, лише на вивісці. Але сама кав’ярня дуже мила, затишна, зі свічками на столах і настільки приємною і чарівною сумішшю ароматів свіжо-завареної кави, кориці, рому, ще якихось лікерів, що вона захоплює тебе в свої обійми, заспокоює, заколисує і не збирається випускати...
	Але час спливає і пора, поглянувши одним оком ще на декілька шедеврів архітектури, пакуватись в комфортабельний автобус до Праги і вирушати на зустріч новим пригодам, україно-польському кордону і цілій ночі під м’якою ковдрою не в дуже зручній позі.