Назарет, Йордан і дорога в Єрусалим

	Прокидаєшся вранці, відкиваєш оченята, а казка не закінчується: на балконі ті самі квіточки і крісла, але тепер все можна роздивитись краще: деревця, старі кам’яні стіни і підлогу, м’які дивани без ніжок на арабський манер. І, поснідавши, вирушити оглядати місто.
А місто вже давно прокинулось, на базарній площі - натовп, галас і різномаїття фруктів. Таке враження, що у продавців, які тут вночі сиділи і дивились черговий матч з UEFA Euro 2012, просто вічні батарейки в середині.
Оскільки в Назареті жив Йосип, чоловік Марії, і сама Марія тут від янгола дізналась, що у неї народиться Христос, то головним центром паломників в цьому місті є величезна церква Благовіщення і, поряд, набагато менша церква Йосипа. Церква Благовіщення являє собою монументальну споруду, побудовану в перших століттях над домом, де жила Марія, над якою надбудували церкву хрестоносці, над якою в свою чергу побудовано ще більшу сучасну будівлю храму. Навколо її - великий двір, де вздовж кам’яної огорожі розвішані мозаїчні фрески із зображенням Діви Марії, подаровані церкві різними країнами і виконані в стилі і з духом цієї країни. Чого тут тільки не побачиш! Ось фрески з Іспанії і декількох латиноамериканських країн. Чесно кажучи, остання в цьому ряду не з двору, а з середини церкви, і належить вона Франції.
А тут - різноманітні країни східної Європи і далекий північний Уельс.
Ось дуже цікаві фрески з діаметрально протилежних частин Африки, двох православних країн, виконані в доволі канонічному православному стилі (центральна, грецька, ще відома у нас як Володимирська), і зовсім вже незвична для мого ока - японська.
І ще цілий набір дивовижних бачень Діви Марії зі сходу.
	Декілька фресок були "неформатними". Одна з них - з рідної України. Наші земляки захотіли виділитись, і окрім Зарваницької Божої Матері, двох церков (Софії Київської і другої, яку я так і не впізнав) втулили ще і українців зі сходу та заходу.
Ще одна річ, окрім мозаїк, яку я дуже люблю, - це вітражі. Тому пройти повз цих красенів я просто не міг. Прості геометричні - з першого поверху храму, а більш складні з пейзажами - зі сходів на другий поверх.
	На другому поверсі була месса арабською. А от на першому, певно, вони бувають рідше. Тут знаходяться залишки будинку, де жила Марія. А ще поряд є залишки мікви - традиційної єврейської ритуальної купальні. Ну а це, власна, сама церква ззовні.
А це вже церква Йосипа, принаймні частина її стіни і чотири фрески-вітража. Остання з Кларою Ассизькою знаходиться в самому храмі, а три інших, на яких зображені прихід Янгола до Йосипа уві сні, весілля Йосипа з Марією, і, останні хвилини його життя, знаходяться в підвальній частині церкви, де, власне, і знаходяться залишки дому Йосипа.
Церква Йосипа, як і церква Благовіщення, католицькі. Судячи з інформаційних листочків, що лежать в середині храму для віруючих, більшість християн в Назареті - араби. Як, в принципі, і мусульман, бо євреїв я тут, здається, і не зустрічав. Живуть вони між собою, ніби мирно, правда на головній площі біля церкви Марії і розвішані арабами-мусульманами плакати з уривками з Корану, які застерігають правовірних від переходу до іншої віри, в тому числі і християнства. Взагалі, не зважаючи на нескінченну війну в Ізраїлі, який насправді, поділений на Ізраїль як такий і Західний Берег річки Йордан (таку собі державу в державі), населення тут дуже привітне до гостей і доволі мирно співіснуюче між собою в незалежності від кольору шкіри, національної чи релігійної приналежності. Окрім, хіба що окремих релігійних груп, як-то хасидів, що становлять окремі соціальні спільноти, але вони швидше прагнуть до усамітнення від туристів, для яких вони становлять доволі колоритну місцеву цікавинку. Було б нечесно тут обійти тут мечеті Назарета.
	Найважливіша з них - Біла мечеть (Jama al-Abid, зліва), що, як кажуть, має символізувати чистоту і мир між всіма конфесіями міста. На жаль, сфотографувати її гарно не вдалось. Два інших величних мінарети сфотографовані вже з машини по дорозі з Назарету.
З Назарету повертаємось назад до Кінерету, в саму південну його точку - там, де з нього витікає Йордан, в містечко Ярденіт. Тут тисячі паломників-християн всіх конфесії з усього світу проходять обряд другого (або першого) хрещення по прикладу Ієшуа, якого хрестив Іоан.
Насправді, ніхто не знає, де саме проходила ця подія, і є думка, що це було набагато південніше. Але точне місце значення не має, і Ізраїль виділив для паломників саме це місце. Певно тому, що воно найближче до інших Галілейських місць, цікавих для паломників. Місце для хрещення представляє собою невеличку частину Йордану, огороджену парканчиком (який служить і поручнями для хворих людей) і застеленим чимось дном. Звичайно, всі ці перепони не заважають рибкам, яких тут цілі зграї, і які постійно щипають людей за ноги. На території знаходяться обладнані перевдягальні і душові, сувенірна лавка і місце, де можна купити або взяти напрокат рушника і необхідну для обряду довгу білу сорочку.
Подальший наш шлях лежить по дорозі номер 90, що йде через всю країну з півночі на південь, і частина якої в кілометрах 20 на південь від Ярденіту за Бейт Шеаном і до самого Єрусалиму (насправді набагато далі - аж до курорту Ейн Геді на Мертвому морі) проходить по території Західного Берега. Проїхати тут взятою на прокат в Ізраїлі машиною, можна, навіть на пограничному пункті ніхто не зупинить, хіба що ручкою помашуть і весело посміхнуться, а от заїхати ні в одне місто на ній не можна. Тільки громадським транспортом. Але про ці тонкощі я дізнався вже пізніше в хостелі в Єрусалимі, після того, як ми наштовхнулись на дві перекриті дороги в Єрихон на під’їзді до нього. Одна була просто перекрита бетонними плитами. Друга - великим парканом з пропускним пунктом і охороною. Тому найстаріше на Землі місто так і лишилось для мене таємницею.
Вздовж Йордану земля плодюча - поля, сади, як оці ось бананові. Але після з’їзду з 90-ої дороги на 1-шу в сторону Єрусалима (відразу за Єрихоном) пейзаж змінюється на пустелю. Саму справжню кам’янисту пустелю, де, окрім верблюжих колючок і подібних їм рослин, нічого не росте. Це - північна частина Іудейської пустелі. Але навіть тут живуть люди: деінде зустрічаються бедуїнські поселення.
Отак з Іудейської пустелі зі сторони Оливкової гори (майже по шляху Ієшуа) ми під вечір в’їжджаємо в Єрусалим.

Хайфа, Кiнерет i дорога в Назарет

Розпочинаємо ранок пiдйомом на Кармель i прогулянкою до Бахайських садiв, які, певно, є найбільшою цікавинкою для туристів в Хайфі.
Сенс релiгiї бахаї, окрiм "любити всiх" i "садити дерева", я зрозумiв мало. Не знаю, як у них з першим, але садити сади вони вмiють точно: отаку от красу вони наробили тут...
Бiля Кармелiт є зоопарк, i пройти повз нього було б неправильним. Звичайно, вiн суттєво менший за празький, але не менш цiкавий. Тут є i отакi бенгальськi тигрики, i веселi лемури...
ведмежата, яким занадто жарко тут, i козенята, якi полюбляють жувати одяг вiдвiдувачiв...
i отакий папужка, що дуже любить поспiлкуватись, i ще багато рiзних пташок...
і просто маленьких милих кошенят, що теж живуть в зоопарку, але формально не є його частиною.
I знову пора в дорогу, тому, пiдкрiпившись чарiвною шаурмою недалеко вiд мотелю, рушаємо на захiд в сторону озера Кiнерет, бiльше вiдомого з Нового Заповiту як Море Галiлейське... Десь я чув, що в цій маленькій країні більше десяти природних зон. Варто проїхати кілометрів п'ятдесят в будь-яку сторону і пейзаж кардинально зміниться. Отак пустельний приморський швидко змінився на оливкові сади з колючками і горами з невеликими арабськими селами, розкиданими по крутих схилах. Але прохолодніше від цього не стає, тому їду я в бардачку, підставивши свій синтипон живильній прохолоді з кондиціонеру.
Ще трошки і оку відкривається зовсім інший пейзаж - зелені сади на зелених схилах гір навколо озера Кінерет. Свою назву воно отримало від слова "кінора", що з івриту означає "арфа", на яку за формою схоже озеро. Саме тут, навколо Кінерету, пройшла добра частина подій з Нового Заповіту: тут недалечко, в Кані, Ієшуа зробив своє перше чудо з перетворенням води на вино на весіллі, тут він ходив по воді, тут нагодував тисячі людей парою хлібів і рибин... Починаємо з Капернаума. На під'їзді до нього - католицька церква святого Петра, маленька, з красивими вітражами і з озером, що хлюпоще прямо в декількох метрах від неї.
Найбільш значним місцем Капернаума, певно, є туристично-паломницький комплекс, він же францисканський монастир, на території якого стоїть католицький храм, побудований прямо над залишками будинку апостола Петра, в якому часто зупинявся Христос, і залишки Білої синагоги. Ця синагога, від якої лишились тільки частини стін, і яка вже давно не біла, побудована в 3-4 столітті на місці тої, в якій вчив Ієшуа. Дивно, але коли будувалась ця друга синагога, в місті майже не було євреїв. Дослідники вважають, що вона - скоріше данина історії Христа.
	Зустрічає паломників на території монастиря - бронзовий апостол Петро з ключами від Раю - засновник Римської Церкви, якого католики вважають першим папою. А це - карта шляху Христа від Назарету до Галілеї, який і досі проходять паломники. Частково і ми його пройшли, правда, на машині.
Ще трохи далі - православна святиня - грецька церква Собору Дванадцяти Апостолів з цікавими рожевими банями, під куполом якої є фреска із зображенням сивого Христа на підтвердження Його слів про те, що Він і Його Отець - це одне.
А навколо храму - невеличкий сад з виноградом і квітами.
	Трохи далі від озера - гора Блаженств, на якій стоїть присвячена цьому францисканська церква із зеленою банею, в яку ми, на жаль, вже встигли. Тут Христос перед тисячами народу виголосив свою найвідомішу проповідь із дев’ятьма заповідями блаженства.
Недалечко від неї - церква "Хлібів і риби" на честь відомого чуда, але туди ми теж не встигли, тому рушаємо далі шляхами Христа, правда більш асфальтованими і рівними, через Тверію в Назарет. Тверія - найбільше місто на узбережжі Кінерета і воно теж пов'язане з подіями Нового Заповіту. Окрім того, тут похований один з найвідоміших раббі, і до того ж філософів, - раббі Моше бен Маймон, відомий більше як Рамбам, або серед арабів як Абу Імран Муса ібн Маймун ібн Абд-Алла аль-Курдубі аль-Яхуді. Окрім своїх філософський і лікарських здібностей, відомий він першими спробами кодифікації єврейських законів і написанням 613 заповідей для євреїв на основі Тори і інших священних книг. А ще він відомий вкрай негативним ставленням до християнства. Ось мозаїка на одному з будинків, на якій не обійшлось без нього.
І ось воно - місто дитинства Христа - Назарет. Тут з навігацією почались проблеми. В цій країні і так не часто пишуть назви вулиць і тому правильно проїхати допомагає тільки gps-навігатор. Але Назарет - здебільшого арабське місто, тому вулиць як таких існує хіба що з десяток в самому центрі, вони ж - головні дороги. Все інше - набудовані в хаотичному порядку будиночки. Тому пошук хостелу Fauzi Azar Inn зайняв години півтори і додав гострих відчуттів при підйомі на машині вузькою вуличкою на гору під кутом градусів в 60 і спуску з неї із зустрічними машинами і натовпом місцевих, для яких подібні видовища - традиційна розвага. Але всі моральні втрати були компенсовані пішою частиною дороги вузькими кам'яними провулочками, яким на вигляд мінімум пара століть, і самим хостелом, який міститься в такому ж будинку. Кімната на другому поверсі - величенна заввишки метрів 6, простора, а вхід в неї - з балкона, на який виходять обидва віконця і на якому серед квітів і дерев в горщиках стоять плетені диванчик і стільчики. Сидячи в них пізнім вечором, дивлячись на місяць в темному небі і слухаючи вечірню молитву мулли з Білої мечеті, що поряд, відчуваєш себе в одій з арабських казок...
Таке враження, що в цій країні ніколи вночі ніхто не спить: ні в великих, ні в маленьких містах, ні в арабських кварталах, ні в єврейських. Закриваються магазини і базари, але продовжують працювати кав'ярні і заклади з шаурмою і фалафелями, а по вулиці так само ходять люди. Але можна знайти і безлюдну вуличку, як, наприклад, оця біля церкви Благовіщення.