Безсоннна ніч на рюкзаку, збирання чемодану, ловга дорога в аеропорт, і ось ми вже летимо в Мюнхен. Які ж гарні світанки тут, в небі - тут горизонт набагато більший, аніж на землі, і окреслений він зазвичай чіткою білосніжною смугою хмар, а сонце - ще яскравіше. Але сон бере своє і, зустрівши схід сонця, засинаємо до Мюнхена. В Мюнхені великий боїнг Люфтганзи, який точно вміщує тільки трошки менше людей, ніж зоряний крейсер "Галактика", змінюється на маленький гвинтовий літак італійської AirDolomiti, який хоч і злітає із запізненням на 35 хвилин, і гвинт у нього чомусь розвалюється на шматки (принаймні так виглядає на фотографії), але він дозволяє насолодитись Альпами в усій їх красі. Якби я був не синтипоновий, точно спробував би відкусити маленький шматочок - аж занадто вже вони схожі на тірамісу.
Заселившись в хостел "Адріатіко" з чудовим видом на море, звісно ж, Адріатичне, не гаємо часу і вирушаємо в місто. Звичайно, першою нашою зупинкою був ресторанчик біля бухти для яхт, яку мешканці Трієсту чомусь, певно від заздрощів венеціанцям, називають Великим Каналом (Canale Grande). Ось Курча докльовує останні шматочки чарівної, і з шаром начинки втричі товщим за тісто, піци US Navi, а я насолоджусь ароматом чудового капучіно. Наїлись - тепер можна і озирнутись навколо...
Прямо за нашою спиною стоїть величний собор Святого Спірідона сербської православної церкви, до пастви якої належать словени - частина мешканців Трієсту, оскільки Трієст розташований майже на кордоні із Словенією. Але можна пройтись і далі... і наштовхнутись на справжнісінький римський театр 1 століття нашої ери, точніше на те, що від нього лишилось.
Починало вечоріти, Трієст запалював вогники, далеко за морем сідало сонечко, а ми одна за одною роздивлялись католицькі церкви...
... і те, що лишилось від древніх римських споруд...
А коли зовсім стемніло, ми нарешті дійшли до головної площі Трієсту - Piazza d'Unita, усіяної блакитними вогниками...
Немає коментарів:
Дописати коментар