Мірамаре і море

Оскільки обидві їдальні ICTP закриті в неділю, снідати довелось яблуками і апельсинами, після чого ми вирушили знову в парк Мірамаре. Сьогодні в лебединому озері з’явились птахи, правда, не лебеді, а мої родичі - качечки, і зовсім не птахи - черепашки.
	Вони так красиво купались разом: качечки влаштовували синхронне плавання, до якого намагалась прилаштуватись черепашка, хлюпались, навіть намагались читати каченячий реп. Отже, мій другий відеорепортаж - про каченяче плавання з черепахами.
А ось і замок Мірамаре із середини. Побудований він був в середині XIX століття ерцгерцогом Фердинантом Максиміліаном Габсбурзьким для себе і своєї прекрасної (принаймні судячи з портретів на стінах) дружини Шарлотти Бельгійської. Проект замку належить австрійському архітектору Карлу Юнкеру, на честь якого названа невеличка вуличка, якою можна спуститись з верхньої частини ICTP в нижню до моря в Гріньяно. Фердинант був моряком, тому його спальня і ще одна кімната зроблені в стилі кают на кораблі. А ще, як це було модно в ті часи, дві кімнати оформлені в східному стилі - одна в японському, друга - в
китайському. Не дуже розумію, навіщо всього двом людям такий великий будинок, та ще й з таким розкішним інтер’єром, але, напевно, жити в ньому було добре в свій час, особливо цікаво було дивитись на заходи сонця над морем з балкону. Ну а нам з Курчам і в хостелі
непогано живеться. Все одно море поряд, і теплим недільним днем завжди можна вмостити свій синтипон вигріватись на тепле каміння, поки там знизу хлюпощуть і розбиваються хвилі .

Мірамаре, екологія і краби

Гарненько виспавшись сьогодні, від вечір ми вирушили в парк Мірамаре - чудо природи прямо у нас під носом. Тут дика природа гармонійно зливається з шедеврами садово-паркового мистецтва. Є тут і маленьке лебедине озеро, правда ніяких лебедів я тут не побачив...
і клумби з пахучими квіточками, і звичайно ж море.
Прямо над морем на невеликій скелі височить замок Мірамаре, на честь якого і названо парк, - величезний і білосніжний.
Завтра зранку ми підемо в замок, а сьогодні обійшли його по балкону навкруги і спробували уявити, як принцеси, що жили тут, зранку виходили на нього і милувались синіми морськими хвилями...
і кораблями з білосніжними вітрилами... Сьогодні кораблики теж плавають, правда, це приватні яхти і великі риболовецькі кораблі.
Біля замку в клумбі сидить дівчинка з маленьким хлопчиком, але про них і замок вже завтра. А сьогодні, прямо як ця чайка, летимо швиденько до виходу з парку, поки його не закрили....
Курча пішло додому, а я пішов прогулятись ще до моря, зайшовши по дорозі в хостел Адріатико. Ось, до речі, ще одна річ, яка мені тут подобається - роздільний збір сміття, всюди: окремі смітнички для паперу, бляшанок, скла, харчових відходів. А в різних установах на додачу ще й окремо пластикові кришечки і батарейки збирають.
А на морі я наштовхнувся на маленького краба, який виліз повечеряти медузою. Цю нещасну винесло хвилями, і так вона тут і лишилась в углибленні в камінці. Отже, мій перший відеорепортаж про життя тваринок...
Крабик все жував і жував, а за морем сідало сонечко...
розмальовуючи хмарки і доріжку на воді різноманітними барвами...

Вечірня прогулянка по Трієсту

	Вже тринадцятий день в Трієсті, а майже його не бачив. Днями слухаю в рюкзаку лекції про будову Всесвіту, а вечорами читаю Псалми на івриті. Але нарешті прийшла ще одна п’ятниця і можна прогулятись в місто. Сідаємо з Курчам в шостий автобус і їдемо в центр. Колись ми
тут вже з ним були восени, але завжди приємно пройтись по знайомих місцям ще раз в іншу пору року. Починаємо з однієї з найстаріших пам’яток історії, напевно, в цьому місті - Teatro Romano. Цей театр було збудовано близько 2 тисяч років тому і в ті часи він вміщував до 6 тисяч людей. Розкопали те, що від нього лишилось, в 30-х роках минулого століття, а
от коли зламали - не знаю. В Італії взагалі, складається враження, що її населення тільки те і робило протягом своєї історії, що будувало шедеври архітектури, а потім їх руйнувало... Добре, хоча б церкви лишили цілими. Ось - одна з них - Santa Maria Maggiore, що стоїть
високо на гірці, і хоч і набагато менша за свою колегу в Римі, теж виглядає доволі грандіозно. Її історія пов’язана з орденом ієзуїтів, що прийшов в місто на початку XVII століття, а саму церкву почали будувати в 1627 році. А це - ліхтарики біля церкви.
Вузенькими вуличками крокуємо на гору до того місця, що вважається історичним центром Трієсту, минаючи не менш історичні речі. Такі, як, наприклад, оцей шматок воріт, що лишився з епохи Римської імперії, - арка Ріккардо, побудована, ймовірно, за імператора Октавія Августа. Половина цієї споруди знаходиться в будинку, прямо посеред ресторану. А ось, власне, і вершина гори. Тут стоїть собор San Giusto, побудований в 11 столітті на місці старішої церкви V століття.
В XIV столітті навколо звели фортецю, залишки якої і досі вражають своєю неприступністю, хоча по елегантності і поступаються колонам римського форуму двох-тисячолітньої давнини, залишки яких височать на фоні фортеці. Тут ми і присіли відпочити з Курчам і помилуватись пам’ятником італійським воїнам, що загинули в часи Другої Світової. Певно, у італійців древні римські воїни - символ мужності і відваги, як у нас козаки, тому навіть воїнів середини XX століття вони зображують, як римлян.
А це - вид на фортецю трошки з іншого боку і ще якісь залишки цієї монументальної споруди вже трошки нижче, серед вузеньких вуличок.
Одна з речей, які мені подобаються в Італії - це маленькі машинки. Такі і виглядають весело, і на вулицях багато місця не займають. А поки ми спустились вниз з гори і поїли в улюбленому ресторані, прийшов вечір, і навколо Canale Grande включились ліхтарики.
Посиділи ми ще трошки на пірсі, помилувались відображенням нічних вогнів міста в морі і поїхали спатки.

Блакитний вечір в Гріньяно

Трієст - не зовсім італійське місто, і з не зовсім італійською погодою. Часто тут бувають дощі, хмари, і вітер. Причому, доволі сильний. Місцеві мешканці звуть його "бора" - зносить з місця, ламає дерева, звалює все, що погано стоїть без кріплення. Такий, правда, не дуже сильний, був позавчора, коли ми повернулись з Венеції. Сьогодні майже тихо, але повітря доволі свіже і небо затягнуте хмарами. В такі вечори біля моря після заходу сонця особливо гарно: все блакитне - і небо, і море.
А ще на березі біля ICTP хостелу "Adriatico" є один красивий ліхтар. Звичайно, він там не один. Але саме цей потрапляє на листівки з ICTP. Подихавши вечірнім свіжим повітрям, ми згадали, що купили в Венеції маски і вирішили з Курчам приміряти...

Море і небо

Кожен вечір тут над морем відбувається різнокольорова феєрія, за якою можна спостерігати, поки оченята не вилізуть. Ось ще одна з них, сьогоднішня...

Дорога в Венецію

	Ура, один тиждень лекцій закінчився і можна помандрувати. Сідаємо на потяг до Венеції і розпочинаємо нашу подорож. Венеція - найближче до Трієсту "велике місто". На справді, Венеція - ніяке не велике місто, але це туристичний центр, тому тут є
цілих два аеропорти, з одного з яких ми завтра полетимо в Рим. А сьогодні наш квест - знайти свій хостел з дивною адресою. Як виявилось вже потім - номери будинків ніякого відношення до вулиць тут не мають і шукати номер 1699 між 1698 і 1701 пізнім вечором
у вузьких провулочках Венеції було марною справою. Бо будинок номер 1699 виявився десь в кілометрі від них. Але вечірня прогулянка видалась на славу, і приїхавши в місто, де тільки починало сідати сонце і запалювались перші вогники, годині о восьмій, до хостелу ми дістались
	близько десятої вечора, коли місто все було у вогнях, людей на вулицях стало менше, але мало хто ще спав - вони просто перемістились в ресторани і бари. Здається, це місто не спить ніколи. А нам все-таки пора, бо завтра знову в дорогу...