Ліс біля Забір’я (недалеко від Києва)

Добре теплим липневим днем сісти в машину і поїхати кудись куди очі бачать. І на цей раз очі і GPS-навігатор привели в ліс біля села Забір’я Київського району. І в цьому звичайному лісі виявилось стільки цікавих і незвичайних речей... Тут я вперше побачив великих зелених коників. І тут вперше побачив, які червоні ягідки виростають на місці білих квіточок конвалії.

Ліс великий, а я такий малесенький... Ляжеш на землю, піднімеш очі вгору, прислухаєшся - тиша, і тільки високо-високо над головою, колихаються верхівки сосен, зачіпляючи своїми колючками небо. Полежав я, полежав, і побіг по лісу фотографувати різноманітні квіточки, а їх тут сила-силенна, і всі гарні і різнокольорові: і жовтий чистотіл, і біленькі ромашки, і синенькі дзвіночки, і бузкові гвоздички, і ще багато зовсім невідомих мені квіточок...

Скандинавія. День 8. З космосу до казок.

Другий день в Стокгольмі почався майже в небі - на Глобусі Еріксона - величезному залі для концертів і спортивних змагань у формі кулі (як стверджує реклама, найбільшій сферичній будівлі в світі), дах якої розумні люди придумали використовувати ще й як атракціон. Це два невеличких ліфти у формі таких же глобусів, які їздять вверх-вниз по великому. З такої висоти як на долоні видно все це старовинне і одночасно футуристичне місто.

Після майже космічних вражень, зустрівши по дорозі дивну дівчинку, яка навіщось лізна по стіні на магазин, біжимо через все місто в інше місце, де на нас чекають самі справжнісінькі космічні враження - музей техніки. Тут як раз зараз проходить виставка Human Adventure, організована спільно з NASA і присвячена нелегкому шляху людини у космос.

Починається все з кімнати мрійників, присвяченій тим письменникам і іншим культурним діячам, що за десятиліття, а то і століття раніше писали про те, як колись людина потрапить у космос. Тут по старовинному телевізору показують один з перших фантасничних фільмів 1929 року про те, як команді якогось корабля все-таки вдалось вийти в космос, і про те, які страшні тортури від оточуючого середовища вони при цьому пережили.

В наступному залі - приклади перших ракет і історія розвитку ракетобудування від самого початку. В очі кинувся оцей напис російською з іменем Корольова, написаному, чомусь рідною українською. Певно, шведи не дуже розрізняють наші алфавіти.

Далі розповідь продовжується в контексті співставлення двох протилежних світів - червоного комуністичного і синього демократичного, тобто холодної війни між Радянським Союзом і Сполученими Штатами, завдяки якій і почалась не тільки стрімка гонка озброєнь, а і шалений розвиток космічної галузі в обох країнах. Ось вони - герої, на яких хотіла тоді бути схожою більша половина дітей - перші космонавти - Алан Шепард і Юрій Гагарін. А ось і поштова марка, присвячена одній з найзнаменніших дат в історії людства.

В наступному залі - тематичні експозиції різних космічних місій і лабораторій, таких, як оцей ранній прототип МКС - станція "Скайслеб". За шість років, які ця коробочка розмірами 26х17х7 метрів провела на орбіті, встигаючи всього за півтори години облетіти Землю, на ній пропрацювати дев’ять чоловік, підтвердивши існування корональних дір і отримавши ще багато іншої корисної наукової інформації і просто чаруючих фотографій Землі зверху... А ось і найсвятіше - носова частина справжнього шаттлу!

Круто бути космонавтом, напевно. Цікаво, а мене, синтипонового, роздуло б в космосі чи ні? Ось в такому костюмі, думаю, все було б в порядку. Але подивившись на щось в пакетиках під назвою "їжа", бути першим космонавтом перехотілось. Ок, буду сучасним - тепер вони їдять там все, як і на Землі. Ось навіть радянські космонавти вже багато років тому їли на орбіті варення з клюкви. А оці страшні трикутники - тверде ракетне паливо.

Музей техніки - це не тільки виставка NASA, в ньому ще багато інших залів, де розповідається про різноманітні досягнення техніки від дитячих іграшок до електростанцій і сучасних комп’ютерів. А оце мене зацікавило особливо - приклади дитячих іграшок з наступним контекстом: дівчатка більше граються в іграшки, пов’язані з домашнім господарством, а хлопчики - з технікою... Якось тут цими прикладами "чоловічих" іграшок попустили дівчаток і їх розумові здібності, здається. А ще кажуть, прогресивна країна!

Зовсім поряд знаходиться ще один невеличкий музей - Акваріум. Тут все як в справжньому Червоному морі. А от хто оці маленькі черв’ячки з оченятами, я так і не зрозумів.

Ось так за один день побував і в далекому космосі, і в глибинах світового океану, але пригоди ще не закінчились, і дочекавшись нарешті своєї черги, сідаємо в потяг казок в музеї, що носить кумедну назву Юнібакен (Junibacken), і вирушаємо в справжню подорож по казкам чудової дитячої письменниці Астрід Ліндгерн. А ось він, чоловік в самому розквіті сил - Карлсон і його будиночок на даху! Який же у нього тут безлад!

Сфотографувався я з ним напам’ять, і ще з якимось бубликом в казковому містечку, де бавилось багато малих дітей і хотів вже було йти, як наштовхнувся на це диво природи...

Добре, що у нас таких казок дітям не читають. Ось він, ще один "герой" - кріт, той самий кріт з казки "Хто накакав кроту на голову", і власне і книжечка про нього. Отак бідний і ходить все життя, шукає, хто ж... добре, що оте на голові - синтипонове.

Але час казок закінчується і на прощання з цим містом завершуємо свою подорож прогулянкою по його широким вулицям і зеленим паркам, де чоловіки граються в отакі от величенні шахи, і ще раз милуємось прекрасними старовинними замками, що велично піднімаються над каналами.

До побачення, старовинно-сучасний Стокгольм, місто Карлсона, ABBA, високих білявих і щирих людей, солодких пончиків, моряків, сушеної риби і нескінченної доброї казки...

Скандинавія. День 7. Стокгольм.

Добре, що хоча б 2 з 4 перельотів всієї подорожі були звичайними, а не low-cost авіакомпаніями, а це значить, що з Рейк’явіку ми прилетіли в Арланду, від якої швидкий і приємний експрес домчав нас до центрального залізничного вокзалу Стокгольму хвилин за 15 і всього за 16 євро. Отак після цього і літай дешевими авіалініями: ще не відомо, де зекономиш... За час подорожі встиг трошки проглянути туристично-рекламні брошурки і путівники, взяті в туристичній інформації в аеропорту і намітив план першочергових походів.

Хостел теж виявився дуже близько від вокзалу, і якщо не зважати на довге блукання навколо самого вокзалу, щоб зрозуміти, де ж тут центральний вхід, то дуже швидко ми вже заселялись в City Backpackers. Про нього варто сказати окремо. Хоча це і один з цілої мережі хостелів в різних країнах, затишку і свого шарму в ньому вистачає. І при цьому, на відміну від приватних маленьких хостелів, в ньому є всі необхідні зручності, як-то вай-фай чи смачний зелений чай з тістечками з корицею, які з раннього ранку і до пізньої ночі можна купити в кафе.

Розпаковуємось, купляємо в найближчому туристичному офісі Stockholm Card і вперед до закінчення робочого дня по музеях, а їх в Стокгольмі, згідно зі спеціальною картою музеїв, близько семидесяти... Звичайно, встигли сьогодні ми тільки в один, але який!.. Музей корабля Васа - єдиного в світі вцілілого корабля 17-го століття, причому вцілілого майже повністю. Цей величезний і потужний військовий корабель пролежав на дні моря 333 роки після того, як під час свого першого ж рейсу по Стокгольму для демонстрації королю втонув. А в 1961 році його підняли і набудували навколо нього музей. На жаль, весь в кадр він ніяк не влазить.

В цьому місті дуже серйозно ставляться до туристів і, щоб спростити їм життя, навіть музеї роблять такими собі "музейними містечками": поряд з музеєм Васа стоїть Нордичний музей (зліва), і музей-акваріум, і Юнібакен... Але все це на завтра, бо робочий день вже закінчився і все, що залишається - поїхати на набережну і помилуватись містом Ні, не на такому таксі, а на 7-ому (і єдиному) трамваї. А от таксі тут дивні - лише найдорожчі машини, і це ще називається соціалізмом...

Оскільки місто побудоване на безлічі островів, то однією з головних розваг туристів є екскурсії на човнах навколо цих островів з прослуховуванням будь-якою зручною з десятка мов розповіді про місто і оточуючі споруди. Через популярність цієї розваги навіть на останній пізній рейс безкоштовної по Stockholm Card подорожі всі місця були розкуплені, і, забронювавши місце на завтра, довелось купити морозива і милуватись морем з берега. Що не кажи, а місто не просто красиве, а грандіозне - сила-силенна замків, старих величезних будинків. Відразу відчуваєш, що це столиця, і не просто столиця, а дуже древня столиця. Хоча і не найдревніша. А от прапор у шведів, виявляється, самий старий державний прапор у світі. Вони і нам його ще з тисячу років тому принести примудрились.

Насправді сидіти ввечері біля моря не дуже тепло, краще вже перейти по місточку на остів, де знаходиться старе місто (Gamla Stan, до речі, саме так називається станція метро і наша кімната - в нашому хостелі кімнати замість номерів мають назви станцій метро)...

...і прогулятись по великих площах біля замків і вузьких затишних різнокольорових вуличках, на яких час ніби спинився, і, напевно, саме тому тут цілий рік продають різдвяні прикраси.

Як не ходи, куди не йди в цьому місті - все одно вийдеш до моря. А море - це кораблі: і туристичні човни, і приватні катери і човники, і байдарки (одна з розваг місцевих мешканців), і. напевно, з глибини віків красиві кораблі з вітрилами. На таких, певно, плавали в давнину принци і принцеси. А, може, і зараз плавають - монархія в Швеції досі збереглась. І це одна з тих дивовижних монархій, де наступним монархом має бути перша дитина попереднього в незалежності від статі малюка, що відразу унеможливлює всі інтриги і страждання з приводу неможливості народити хлопчика, як то було, наприклад, в Англії.

Звичайно, Стокгольм - не тільки старе, а й дуже модерне і навіть футуристичне місцями - з великими скляними будинками, яскравими вітринами магазинів, і взагалі незрозумілими, але гарними спорудами. І пробігши на додачу ще й по сучасних вулицях, добре закінчити день в London Pub з кухлем Гіннесса... або двома :)

Скандинавія. День 6. Рейк’явік і Голуба Лагуна

Ну от нарешті і Рейк'явік. Звичайно, після всіх льодовиків, річок, айсбергів і водоспадів, здивувати в місті немає чим. У цій найпівнічнішій європейській столиці, заснованій норвежцем Інгольмом Арнарсоном в 9-ому столітті, сьогодні проживає близько 120 тисяч, а з містами-сателітами - близько 200 тисяч, що складає 65% населення всієї країни. Але навіть незважаючи на таку малочисельність, це столиця, зі своїми урядовими установами і своїми центральними вулицями на кшталт Лаугавегур (знизу зліва) - вузенькими і затишними.

Власне Лаугавегур - це вуличка з магазинами, ресторанчиками, барами, кав’ярнями і інформаційним центром для туристів. А звернувши з неї, можна потрапити в от такий милий двір з розмальованими графіті стінами - із закликами берегти природу і дорогою в небо.

А зовсім поряд з центральною площею і концертним залом можна знайти маленький милий дитячий майданчик і покататись на качелях, на гірці, полазити в іграшковому доміку... Ну звичайно, якщо ти в усе те влізеш, але з мої зростом можна. І так само, як і в Осло, куди б ти не йшов, все одно потрапиш до моря. І так само, як і в інших скандинавських країнах, у моря тут особливий статус, море - це частина життя, море - це те, завдяки чому в Ісландії життя взагалі стало можливим. Вікінги приплили сюди по морю, і море стало основою економіки Ісландії разом з вівчарством. В пам'ять про всіх моряків навіть поставили пам'ятник - "ті, що дивляться в море".

У цьому маленькому місті є багато музеїв, і добра частина з них - художні галереї і мистецькі центри. В усі вхід з Reykjavik Welcome Card безкоштовний, але не варто зловживати цим і заходити в усі підряд. Особливо, якщо твоя синтипонова голова не готова до сприйняття сучасного мистецтва, подібного до отакого (зліва). Інакше доведеться шукати кав’ярню, де роблять величенні булочки з корицею і шоколадом і дають теплий чай, щоб промити мізки і зігрітись після холодного вітру на вулиці.

І звичайно, тут є і музей мореплавства, з корабликами, човниками, каютами рибальських корабликів і кімнатами рибалок, і звичайно ж - сушеною соленою рибою, яка додає музею не тільки натурального вигляду, але і аромату. Може б і з мене вийшов гарний рибалка...

Рейк’явік - місто не таке і маленьке, і у ньому все-таки є міський транспорт, але гордість з того, що ти з великого міста, не дозволяє користуватись цим транспортом, бо здається, що тут все можна "пішки за день обійти". Насправді ж геройство десь в обід вже пропадає, і доводиться сісти в автобус, який довезе тебе до зупинки Хлеммур. Від неї починається вулиця Лаугавегур, на якій ми і знайшли цей милий бар, де подають отакенні тарілки-хлібці смачного мексиканського супчику. На перше - суп, на друге - тарілка, яку ще і маслом намазати можна.

Підкріпившись, можна і далі в дорогу. До місця під назвою Арбаярсафн (Árbæjarsafn) - ісландського варіанту нашого київського Пирогова. Створене воно було на місці однієї старої ферми, потім додались і інші старі будиночки з усього Рейк’явіку. Тут і звичайні будинки, і виставки національного одягу, станки для ткацтва і друкування листівок, і навіть автомобільна майстерня і пожежні машини. А на вулиці за загородками пасуться кізочки, баранці і корови, а по музею ходять дівчата і хлопці в національному одязі. Вони ж і демонструють, як корів доїти.

Оскільки всі музеї працюють не довше 6-ої вечора, на вечір залишаємо найцікавіше, те, що радять всім туристам в Ісландії перед самим від’їздом, щоб відпочити, і ще більше захотіти повернутись - Голубу Лагуну. Не дарма це місце знаходиться на 2/3 дороги між Рейк’явіком і міжнародним аеропортом Кефлавік (Keflavik). Звичайно, нормальну карту ми забули і точну дорогу не подивились, тому поїхали трошки об’їздними шляхами майже на-помацки до місця зі схожою адресою, де Голубої Лагуни не виявилось, але виявилось красиве озеро Клейфарватн (Kleifarvatn) і гарячі джерела (зліва знизу), до яких підійти через сильний вітер було складно. А після них ми таки взяли курс на місце, позначене на карті Bláa Lónið, що і виявилось Голубою Лагуною.

Голуба Лагуна - дуже популярне серед туристів, але все одно приємне місце. Одне з небагатьох, де можна поплавати в теплій воді з геотермальних джерел, намазавши обличчя спеціальною білою грязюкої місцевого походження. Тут є і спа, і сауна, і масаж, але, напевно, найкраща розвага - стояння під потоком гарячої води, що ллється зверху тобі на плечі. На жаль, синтипонових не пускають в басейн, і тому довелось весь час просидіти в шафці у роздягальні. Але щось красиве все-таки вдалось сфотографувати. Кажуть, що це дивовижне відчуття - заходити в купальнику при температурі повітря +3 градуси за Цельсієм і сильному вітрі в гарячу ванну...

Ну ось, власне, і все. Надвечір повертаємось в Рейк’явік, щоб на прощання подивитись на два символи міста - білосніжну 74.5-метрову лютеранську церкву Холгрімура (Hallgrímskirkja) і блискучий металевий човен вікінгів, що стоїть на березі моря і тому щовечора приваблює туристів заради його гарної фотографії на фоні заходу сонця над морем.

До побачення, Рейк’явік. До побачення, Ісландія - казкова країна з дивовижними різнокольоровими горами, білосніжними льодовиками, блакитними айсбергами, баранчиками-альпіністами, незліченними гірськими річками з прозорою і смачною водою, і милими і гостинними ісландцями.