вівторок, 11 вересня 2012 р.

Бурен, Кліфс Могер та сталактити

Коли ми вчора в повній темряві шукали шлях до ферми, все навкруги здавалось страшним. Але в світлі вранішнього сонечка ми зрозуміли, що потрапили в казку: за вікнами будинку розкинулись зелені трав'яні ковдри і величезне озеро Корріб, від якого і отримав
назву цей B&B. Поки роздивлявся околиці з підвіконня, мій кільт почали клювати курочки. Довелось хапати чемодани і швиденько втікати...
по довгих сходах, застелених м’якою ковдрою, повз велику вітальню з каміном. На жаль, справжній камін рідко де зустрінеш вже, але любов до цього символа тепла примушує ірландців і досі навіть в квартирах ставити штучні каміни зі світильниками.
Проїхавши ще раз Ґолуей з футуристичною будівлею Технологічного інституту, прямуємо на південь в графство Клер (Clare), що займає цілий півострів і приваблює натовпи туристів своїми горами, скелями, лісами, і неспокійним узбережжям Атлантичного океану.
На під’їзді до нього, біля містечка Кінварра графства Ґолуей, стоїть 400-літній замок Дангваір (Dún Guaire). На відміну від більшості своїх ірландських родичів він дуже добре зберігся. Тому в середину зайти можна лише за гроші. А ще в ньому влаштовують банкети.
Як всі легендарні замки, з самого початку він належав королю, в даному випадку Ґвайру Ейдн МакКолмену, потім поважним людям, а потім просто багатим. Бували тут і різні знаменитості, як-то, Бернард Шоу. Помилуватись ми затокою і поїхали далі.
Ось навіщо насправді використовуються пляжі в Ірландії (думаю, час їх прямого використання тут дуже короткий): віндсерфінг, причому на відміну від єгипетських пляжів Червоного моря, ще і у спартанських умовах, оскільки температура тут не вище +15, вологість доволі висока і вітер нас синтипонових зносить з ніг.
Трохи далі по дорозі хмари розходяться і пейзажі знову стають схожі на відому картинку робочого столу в Windows. А оці милі кам'яні дівчатка моляться Діві Марії біля церкви в одному з маленьких містечок.
А ось руїни ще однієї вежі, на цей раз навіть непідписаної. Таких історичних цінностей по Ірландії дуже багато, і до більшості з них можна просто так підійти і роздивитись. Часто для туристів стоїть невеличких стенд з інформацією про споруду.
Біля одного з селищ зустрічаємо привітних чорних віслючків. Ніколи б не подумав, що віслюки можуть жити в такій холодній країні, але згадав мультика про Шрека і зрозумів, що стереотип про віслюків, що люблять тільки пустелі, неправильний.
І ще декілька кілометрів по гладеньким, асфальтованим і всюди розміченим дорогам вздовж берега, і знову океан. Ніколи ще не бачив такого темносинього і бурхливого океану. Навіть зняв відео. Сильний шум на фоні - вітер, який постійно намагався знести нас.
Узбережжя тут кам’яне, схоже на поверхню якоїсь іншої планети. Награвшись в космонавтів, ми з Язикатим влаштували трохи далі від берега пікнік з чаєм і свіжою ожиною. Погрілись на сонечку і рушили далі, до мису Чорна Голова (Black Head).
А оці камінці - вже біля мису. Тут зупиняється багато туристів і всі хочуть відчути себе космонавтами, побігавши по камінню. А ще висить табличка, на якій просять не будувати з каміння пірамідки і таким чином зберегти первинний вигляд ландшафту.
Проїхавши одне веселе містечко, уквітчане прапорцями і гірляндами на честь фестивалю свах, ми опинились в черговій кам'яній долині з карликовими деревцями і різноманітними квіточками, які Язикатий відразу кинувся фотографувати для своєї колекції.
Каменю в цій країні більше, ніж достатньо, і не тільки розкиданого по траві, а і захованого в печерах. В одну з таких, печеру Ейлві (Aillwee), що знаходиться неподалік від Чорної Голови, ми і поїхали. Насправді, Ейлві - не тільки печера, а цілий туристичний комплекс, де можна провести цілий день, з вольєром з хижими птахами, магазином домашнього сиру, самою печерою і високою горою, на яку можна залізти.
А в печері, яку випадково відкрив один чоловік, коли в неї потрапила його собака, ростуть хоч і маленькі, але самі справжнісінькі сталактити. Рік за роком дощова вода, що є доволі кислотною, розмиває камінь і перетворює його, як пластилін, на чудернацькі фігурки.
Після екскурсії по печері ми ще залізли на гору, з якої дуже гарно видно оточуючий ландшафт, знайшли ще квіточок і розколоті камені, схожі на те, ніби їх рівно розрізали ножем.
І остання зупинка на сьогодні - Кліфс Могер (Cliffs of Moher) - одне з найпопулярніших серед туристів місць в Ірландії. Максимальна висота цих скель сягає 214 метрів, а довжина - близько 8 кілометрів. В будь-яку погоду, а особливо в такий шторм, тут, як ніде, добре
відчувається вся сила океану. Але не дивлячись на такі бурхливі події внизу, по травичці вздовж прірви спокійно і нікуди не поспішаючи повзають слимаки і равлики.
І всього в декількох метрах від неї пасуться корови...
а на горі стоїть башта О’Браяна. До речі, Кліфс Мохер не тільки включено до списку чудес світу, але і показано в декількох художніх фільмах, включаючи "Гаррі Поттера і напівкровного принца".

Немає коментарів:

Дописати коментар