Клер, Лімерік, Керрі і півострів Дінгл

	Наше чергове місце ночівлі, Doonagore Farmhouse, виявилось справжньою фермою, якщо це можна назвати фермою взагалі в нашому розумінні: як такого населеного пункту я там не побачив, точніше важко собі уявити, що поодинокі будиночки раз на декілька сотень метрів з великими
територіями навколо, що використовуються здебільшого як пасовища, є населеним пунктом. Насправді там і немає ніякого населеного пункту, найближчий, Дулін (Doolin) - в трьох кілометрах. Там ми і знайшли вчора увечорі паб, щоб повечеряти. Оскільки це був вже дуже пізній вечір, спали ми знову без задніх лапок, а прокинувшись дощовим сірим ранком, швиденько всілись прокладати маршрут на сьогодні. В цьому будинку виявились дуже милі господарі, які нам зробили термос чаю в дорогу, а на стінах у них розвішані картинки з різними видами і породами свійських тварин, напевно для того, щоб "урбанізовані гості" хоч трохи уявляли собі, де вони знаходяться, бо чогось ніяких баранців поблизу я не побачив. Усі тварини цієї ферми, що нам потрапили на очі - кумедний песик, що грався на вулиці з іграшковим гумовим динозавром - єдиною згадкою про епічних драконів, з якими, певно тут колись воювали сміливі лицарі, рятуючи прекрасних принцес з отаких от веж. Ця вежа, точніше цілий замок, стоїть просто так посеред чиєїсь ферми, як і більшість його побратимів в цій країні.
Ну а нам пора вирушати далі на південь вздовж узбережжя Атлантики, через маленькі затишні різнокольорові містечка... Ось і веселку навіть спіймали з Язикатим!
Як раз був час відливу і можна було прогулятись по "дну" океану, в багнюці з водоростями. А от ще одне містечко - Кілкі (Kilkee), тут ми знайшли поштове відділення, звідки я відправив друзям листівки.
Десь трошки далі за Кілкі натрапили на невеликий сільський цвинтар із залишками старої церкви, підлога якої, що типово для Ірландії, майже повністю складається з могил. Наскільки я розумію, з могил найшанованіших і найбагатших місцевих мешканців, бо всі б туди не влізли. Всі інші поховані поза церквою на цвинтарі, посеред якої церква і стоїть. Чогось мені тут згадались заповіді про ритуальну нечистоту, пов’язану з мертвими, і те, наскільки християнство після Костянтина змішалось з паганством в контексті називання кожної церкви Храмом Божим і при цьому похованням в церквах людей. Дивно, в Ірландію святий Патрік приніс християнство ще в п’ятому столітті, ще "свіже" і не дуже запорчене, але, певно, постійний вплив Риму у суміші з місцевим кельтським культом мертвих зробили свою справу. Як би там не було, зараз це вже давно не церква, а голі кам’яні стіни, що слугують швидше огорожею для деяких могил і ґрунтом для гарних квіточок.
А ми їдемо далі вздовж берега на крайню точку графства Клер - так звану Loop Head, зупинившись по дорозі в ще одному місці помилуватись чарівним блиском сірого океану під блакитним небом (знизу зліва). А ось і Loop Head (знизу справа). Не знаю, як це правильно назвати: слово "мис" не дуже підходить, бо миси зазвичай трошки глибше вдаються в море.
Окрім отакої густої зелено-зеленої трави тут ще є декілька видів птахів і кролики, про що я прочитав на інформаційній дошці. Але найголовніше, що тут є - це височенні хвилі і неймовірно сильний вітер, який просто збиває з ніг навіть великих людей. А от хвилі, які точно є смертельними для будь-якого корабля, що міг би підпливти до берега, повільно, але впевнено пробивають каміння, одна за одною накочуючись на берег і розбиваючись об нього.
На жаль, фотографії не передають силу вітру - довелось зняти відео. А ще тут є багато камінчиків в траві, з яких якісь мандрівники виклали велосипед, а ми його трошки вдосконалили. І звичайно ж тут є маяк, щоб кораблі ще здалеку бачили цей небезпечний берег і не підпливали близько.
Вже була друга половина дня, сонечко освітлювало яскраві різнокольорові стіни чергового містечка, а дорога до наступного місця ночівлі, якщо чесно поїхати по землі через місто Лімерік, занадто довгою. Тому ми вирішили трошки зрізати і скористатись паромом через затоку, що відділяє графства Клер і Лімерік, і яка чомусь називається "річка Шенон".
І ось ми на паромі: машини знизу на палубі, а ми зверху.
Не знаю, скільки точно ми пливли, якось довгенько, але не більше, ніж стояли в черзі з машин на паром. І от ми вже в іншому містечку, в окремих частинах якого нарешті прийшла осінь.
Наша дорога лежить далі - на захід в графство Клер (Clare), а в Лімеріку ми натрапили на невеличкий казковий ліс. Певно, в таких лісах і живуть різні казкові істоти. Ну а ми з Язикатим, хоч і не казкові, але теж нічого так виглядаємо в своєму зеленому вбранні в цьому лісі.
	Прочитав на інформаційній дошці, що цей лісочок називається Foynes англійською або Faing ірландською. Невеличка частина його знаходиться між трасою 69 і "річкою" Шенон, власне це і є такий собі парк відпочинку з доріжками, а більша - з іншого боку траси. Ростуть тут і бук, і явір, і берізки, і ялинки з соснами.
Ще одне казкове місце в графстві Лімерік - містечко Аскетон (Askeaton). Тут на березі річки Діл стоїть отакий от замок. Побудований в 1199 році і покращений декілька раз наступними власниками (а це були персони знатні і не останні в історії Ірландії), він був зруйнований в 1652-ому силами Кромвеля, і лишився в такому
стані і до нині. Поряд з ним в 1740-ому було побудовано Hell-Fire Club, чоловічий клуб, в якому збирались заможні чоловіки, пили віскі, грали в ігри і розважались з повіями, і з яким було пов’язано дуже багато жахливих і моторошних історії. Хоча він припинив своє існування, пам’ять про нього певно і досі не дає спокою місцевим мешканцям, що поставили поряд з ним дошку з "продовженням історії" клубу, датовану 2240-2263 роками. А поряд з усіма цими моторошними спорудами продовжує жити звичайне маленьке затишне містечко з яскравими квітами.
Ось вже і вечір, а ми тільки доїхали до мальовничого півострова Дінгл, де на нас чекає наступне місце ночівлі - Ard-Na-Mara Country House. Але спочатку ще трошки дивовижних пейзажів...
І перевал Connor Pass. На жаль, сьогодні вже стемніло, спробуємо краще роздивитись цей перевал завтра на зворотньому шляху вдень. Але навіть в
	сутінках навколишні краєвиди зачаровують, а сильний вітрюган збиває з лапок. Весь півострів - суцільні гори з найвищою вершиною в 2796 метрів - тобто щось трошечки вище наших Карпат, в яких я, до речі, ще і не був. Десь там внизу на узбережжі - містечко Дінгл (Dingle), недалеко від якого - наш B&B.
А ось власне і Дінгл, куди ми вибрались повечеряти смачною рибкою в одному з найкращих ресторанів, що мені траплялись, під назвою "Out of the Blue".
Після прогулянки різнокольоровими вуличками і узбережжям, ми з Язикатим повернулись назад в "готель" і знову заснули без задніх лапок.