Тверія, Табха, Мертве Море і верблюди

Коли вчора заселялись в готель Panorama, хлопець на ресепшені сказав, що у нас найкращий номер. Не знаю, чи вірити йому щодо внутрішнього доволі простого інтер’єру, але це справді одна з двох кімнат, що має великий балкон з видом на вулицю ХаГалі і Тіверіадське озеро, тобто Кінерет. Небажання вмикати на ніч кондиціонер, щоб не застудитись, і доволі тепле повітря з вулиці вже о 05:30, сприяли тому, що я не проспав отакий чарівний схід сонця над озером. В такий час дуже гарно видно профіль дзвіниці грецького православного монастиря, що стоїть біля озера.
Доспавши ще трохи, і ще раз помилувавшись видом з балкону, на цей раз вже під пекучим сонечком, вирушаємо в дорогу. Але спочатку ще трошки Тверії, бо не можна побувати в цьому місті і не подивитись на могилу Рамбама. Поки ми петляли по вуличках, шукаючи до неї дорогу, декілька раз проїхали повз оцей шедевр живопису - фасад будинку Лев Ха-Галіль (Серце Галілеї), розписаний сценами з життя міста французьким художником Гілбертом Кодейном. А оцей шмат кам’яної стіни чи то вежі - залишки архітектури хрестоносців.
Вчора ввечорі, під’їжджаючи до міста, я прочитав в своїх путівниках, що Тверія - одне з чотирьох святих для євреїв міст в Ізраїлі, на ряду з Ієрусалимом, Цфатом і Хевроном. Кожного року сюди приїжджають тисячі євреїв на могили раббі Моше бен-Маймона (Рамбама), Йоханана бен-Закая і Аківи. Всі вони тут жили не просто так: близько двох тисяч років тому, після вигнання римлянами євреїв з Ієрусалиму, Тверія стала головним духовним центром країни. Цікаво, що при цьому назву свою вона отримала від імені римського імператора Тіберія, на честь якого її побудував в 17 році до н.е. Ірод Антипа. Спочатку навіть євреї і селитись в ньому не хотіли, але врешті решт Ірод побудував тут велику синагогу, і євреї почали потроху заселяти її. Довгий час Тверія, чи то Тіверіада, як вона тоді називалась, була столицею Галілеї і одним з найкрасивіших міст Палестини, якщо не рахувати іншого шедевру Ірода - Кейсарії.
Євреї Тверії не брали участі в повстанні 70-го року, і тому, певно і вижили, і врешті решт ще і прийняли багато інших євреїв, що змушені були після подавлення повстання втікати з Ієрусалиму і інших міст. Схоже, що саме тут, в 13 нових побудованих синагогах, вищій єврейській академії, перенесеній з Ієрусалиму, і єшивах формується сучасний ортодоксальний іудаїзм - іудаїзм без Храму, який, до речі, в тому ж 70-ому році і було зруйновано. Саме тут зводяться в єдину книгу - Мішну - головні постанови і правила. Тут записується і частина так званого Ієрусалимського Талмуду. А оця червона металева конструкція, що нагадує мені квітку лотоса, і є надбудовою над могилою Рамбама, одного з найвідоміших талмудистів, який жив в 12-ому столітті. Звичайно, на розвитку іудаїзму історія Тверії не закінчується: після прийняття християнства в Римській Імперії, Тверія відігравала не менш важливу роль і в його розвитку, тут майже ціле століття навіть було єпископство. Як і на всій палестинській землі, були тут і араби з халіфом Омаром, і хрестоносці, і сарацини, і навіть хасіди під керівництвом рава Менахема Менделя з Вітебська... Але нам вже пора, і помилувавшись на північному виїзді з міста видом на Кінерет, рушаємо вздовж його узбережжя на північ...
Минулого року, об’їхавши все західне узбережжя Кінерету від Капернаума до Ярденіта, ми пропустили одне невеличке містечко - Табху. Насправді, сьогодні це і не містечко навіть, так само, як і Капернаум, а невеличка церква на тому місті, де Ісус зробив
чудо примноження хлібів і риби, тобто нагодував п’ятьма хлібами і двома рибами п’ять тисяч людей, які слухали його проповідь. Як я прочитав в інформаційному листочку в церкві, оточуюча місцина колись носила назву Ейн Шева, через те, що тут колись було сім джерел, а в часи Ісуса вона ще називалась Магдалинськими межами (від "маі гад" - вода щастя), саме так вона згадується в Євангелії від Матвія. Перші чотири століття тут жили виключно християни-євреї, які передавали з покоління в покоління спогади про перебування Ісуса на цій землі - про чудо з хлібом і рибою, нагорну проповідь і явлення людям після воскресіння.
Близько 383 року сюди прийшла паломниця Егерія і залишила записки, які збереглись і до наших днів. Вона стверджувала, що камінь, на якому Господь розкладав хліби, використовується тепер як вівтар, навколо якого побудована церква. Не знаю, звідки вона була, але судячи з її імені і того, що це вже було після прийняття Римською Імперією християнства як офіційної релігії, а з цим відповідно і початку ненайкращого етапу розвитку Церкви від гаслом цезарепапізму, є у мене великі сумніви щодо цього каменю: хліб був, благословення було, роздача хліба була, а от про камінь нічого в Євангеліях не сказано... Та і вівтар - якесь несумісне явище з іудео-християнським етапом розвитку Церкви, більш відомим нам як Першоапостольська Церква. Але як би там не було, в 450 році ця церква була перебудована в Візантійську і прикрашена красивою мозаїкою в стилі модної тоді в церквах Єгипту.
В 614-ому церкву було зруйновано під час нападу персів, і більше ніж на 1300 років поховано під попелом, допоки в 1932-ому археологи Мадер і Шнайдер не розкопали тут стару кладку з мозаїкою, яка чудом збереглась. А в 1982-ому було побудовано нову церкву, яку ми власне і відвідали, і яка зараз є власністю Німецького об’єднання на Святій Землі і доглядається монахами бенедиктианського абатства. В церкві викладена нова мозаїка, яка в деяких місцях перемежовується шматками оригінальної. Під вівтарем знаходиться найвідоміша мозаїка цієї церкви, що стала візитівкою Табхи - дві рибки біля кошика з хлібом. Хліба звичайно ніхто біля церкви не роздає, а от помилуватись на живу рибу, яка кишить в маленькому фонтанчику на подвір’ї церкви, можна.
На горі Заповідей Блаженства нас знову задавила жаба платити за в’їзд на територію францисканської церкви, і тому, оглянувши на прощання Кінерет з цієї гори, ми вирушили назад на південь вздовж узбережжя, милучись з вікна машини різноманітними пейзажами...
які, чим далі на південь від Галілеї вглиб Палестинської автономії по дорозі до Мертвого моря, ставали все більш сухими і пустельними...
А ось і Мертве море і вже знайомий пляж Ейн Геді, де ми і зупинились для соляних ванн і невеличкого обіду.
А оце вже десь на узбережжі південного клаптика Мертвого моря в районі Ейн Бокек, заїжджати в який вже було пізно, бо попереду була ще незвідана частина дороги через пустелю Негев до наступного хостелу.
Пустеля Негев, яка займає величезну частину південного Ізраїлю, виявилась доволі красивою, а місцями навіть чарівною, як, наприклад, отут на оглядовому майданчику Неве Зогар.
	На величенній карті під склом, що стоїть на майданчику, я вичитав, що південний шматок Мертвого моря мілкий в порівнянні з північним, і що море зміліло через те, що ще в середині 20-го століття Іордан майже перестав постачати нову воду в море. Швидше за все за
рахунок потужного використання його води для зрошення оточуючих полів, як в Ізраїлі, так і в Іорданії. А в 1977-ому море зміліло настільки, що південний шматок навіть відділився від нього, і зараз є штучним озером, яке використовується компаніями Dead Sea Works та Arab Potash Company. Обидві компанії перекачуть воду з північного шматка моря в південну, щоб підтримувати його і використовувати надалі в промислових цілях. Якби не таке штучне підживлення південного шматка моря, до сьогодні його б просто не існувало. Останній пункт на сьогодні - не зовсім звичний хостел під назвою Negev Camel Ranch, що власне і є верблюжою фермою з будиночками для гостей, яке знаходиться десь, як кажуть англійською, in the middle of nowhere - все, що є в радіусі в пару десятків кілометрів - військова база ЦАХАЛу, про існування якої десь поблизу говорив колючий дріт вздовж головної дороги і плакати з написами "військова територія, фото і відео заборонено". Коли ми прибули на ранчо, сонечко вже сідало і я так і не встиг сфотографувати чарівний захід сонця над пустелею.
На щастя верблюди нікуди із заходом сонця не дівались і продовжували жувати свою вечерю, хто лежачі, хто стоячи і створюючи натовп біля корита.
Біля нашого будиночку, який, як і всі інші, був зроблений з чогось схожого на ДСП, пофарбований зовні, а в середині оббитий плетеною солом’яною доріжкою на висоті до метру від підлоги, з висланою самотканими доріжками підлогою і ліжками з кольоровою білизною, була "територія для відпочинку": обгорнуті доріжками матраци і невеликий столик. Повалявшись трошки на вулиці, поліз я в будиночок розпаковувати чемодана. А потім ще була смачна і ситна, абсолютно вегетаріанська, вечеря з тушеними овочами, салатом, чечевицею і лимонадом з м’ятою...