Афінський Акрополь і вечірній Нафпліо

Прокинувшись раненько і поснідавши на вулиці перед нашим готелем Rio, пакуємо чемодани і вирушаємо дивитись найвідоміше місце в Афінах - Акрополь. Сідаючи в машину, помітив котиків, які щось жували з мисочок. Але навіть незважаючи на те, що їх підгодовують, все одно вони чомусь здались мені занадто худенькими, і я віддав їм залишки української шинки зі своїх бутербродів.
Ось так виглядає одна з вуличок району Макріяні, що на південь від Акрополя. З одного боку вулиці стоїть музей Акрополя, а з іншого - цілий ряд кафешок, в яких неспішно попивають каву туристи, швидше за все вже зморені підйомом на Акрополь. А він, як я зміг побачити вже з сусідньої вулиці, і справді височенько...
Вистоявши немаленьку чергу до входу, яка мені нагадала черги в Римі (хоча з чергою до Колізею нічого не зрівняється), і отримавши цілий згорток квиточків до Акрополя і навколишніх історичних місць за 12 євро, починаємо свій підйом на гору, на якій вже близько трьох тисяч років то будуються, то руйнуються палаци і храми різним богам. Зустрічають нас Одеон Перікла (на фото зліва знизу) та святилище Диониса (на фото справа знизу) перед театром Диониса, точніше те, що від них лишилось. Колись в одеоні, що був побудований в 435 році Періклом і на території якого зараз тільки звалище камінців, проходили змаганні музиків і співців, що були, як це не дивно, частиною Панафінейських ігор, що проводились раз на чотири роки на честь богині Афіни.
Оця майже новенька скульптура (чого тільки без рук, якщо новенька?) - відновлений пам’ятник відомому древньому комедіографу Менандру, що жив в 4 столітті. Напевно, його п’єси ставились в театрі Діоніса, на одну зі сходинок-лавочок якого я і заліз.
А ці нещасні безголові фігурки тримають залишки сцени театру. Якось в одному фільмі про Грецію я почув, що акустика в таких театрах була неймовірна - без ніяких мікрофонів всі глядачі чули прекрасно все, що відбувалось на сцені. Але та сама акустика грала не на користь акторів, це їх самих настільки глушило, що працювати на сцені могли тільки міцні чоловіки. Кажуть, що сучасні актори на цих сценах (в більш цілих театрах, звичайно) витримують не більше двох годин. Трошки на північний захід від театру посеред великої купи каміння височать три біль колони - це відреставрований західний фасад Асклепіону, тобто храму бога медицини Асклепія.
На маленькій табличці біля цих повалених колон стоїть табличка "храм Феміди (?)". Прямо отак от зі знаком питання. Певно, важкувато ототожнювати споруди лише за фундаментом. Ну а ми піднімаємось далі, і перед нами починає відкриватись чудовий вид на залиті сонцем Афіни... До речі, греки давно вже вирішили називати своє місто Афіною, в однині, але в інших мовах, про це ще не здогадуються.
А от одеон Ірода Аттичного - амфітеатр на 5 тисяч місць з красивою триповерховою стіною - лишився в кращому стані, аніж його колега театр Діонісу, і тут, судячи з апаратури, встановленої по периметру глядацького залу, і зараз проходять якісь театральні дійства. І ще пару кроків...
...і ось ми вже піднімаємось по заповнених втомленими туристами сходах Пропілеїв - парадного входу на територію Акрополю. Побудовані вони були п’ятому столітті до нашої ери архітектором Мнесиклом з якогось занадто дорогого білого і сірого мармуру, тому, проходячи крізь них, декілька раз можна побачити табличку з написом "не чіпайте руками мармур". Протиснувшись врешті через туристів, можна насолодитись отакими видами Афін...
А ось і театр Діоніса зверху, і храм Зевса Олімпійського, який стоїть трошки подалі від Акрополю, і до якого ми так і не дійшли.
І нарешті головний храм Афінського Акрополя - Парфенон, присвячений покровительниці Афін Афіні Парфенос.
Дивні ці греки, все-таки. А ми ще дивуємось, що в нашій "православній" країні такі міцні древні паганські традиції наших предків: тут от в самій "православній" країні світу, прямо в центрі столиці відбудовуються давні паганські храми - будівництво їде повним ходом, і на території стоїть багато будівельної техніки.
І ще трошки видів Афін на північну сторону від Акрополя...
А от відразу два храми. Правда один з них цілий - Ерехтейон з його відомими південним портиком зі скульптурами Кіріатид (таких собі жінок, що замінюють колони), а від другого, старого храму Афіни, лишились тільки розкидані камінці (на передньому плані перед Ерехтейоном).
Сонечко припікало і змушувало втікати з "верхнього міста", і пройшовши через маленькі ворота (як стверджував плакат біля них - західні ворота укріплення третього століття нашої ери), спускаємось вниз по північному схилу, повз руїни церкви святого Миколая чи то Серафима (археологи досі не з’ясували, чиєї саме)...
...і опиняємось в старому історичному районі Афін під назвою Плака біля церкви з дивною табличкою "Church of the Metamorphosis". Час хилився до обіду і після культурного альпінізму вже хотілось їсти, тому ми зупинились в першому ж ресторанчику.
І тут я дізнався страшний секрет: виявляється, грецький салат - це не зовсім те, що називається грецьким салатом у нас. Хоча, якщо чесно, український його варіант мені подобається більше, бо у нас оливок кладуть більше, перець болгарський, а не якісь шкурочки, олію ллють зовсім не по рецепту соняшникову, і нарешті сир нарізають, а не кладуть великим брикетом. Хоча останнє говорить про те, що наша фета - це якась розм’якшена "копія" справжньої фєти, яку подати цілим шматком просто не можливо. Отак дослідивши справжній грецький салат, і ще якийсь салат з горішками і родзинками, сидячи під малесеньким оливковим деревцем, що стояло на столі, продовжуємо наш шлях вниз, до римської Агори...
...зустрічаючись із сучасним вуличним настінним мистецтвом, і художником, який продає свої картини Парфенона, змальованого з ... вивіски для туристів! Чим швидше за все і привертає увагу цих самих туристів.
Ось і я посеред римської агори, чи то пак сучасною мовою "торгівельно-розважального комплексу", з її найдавнішим метеорологічним пам’ятником - баштою вітрів. В верхній частині цієї восьмикутної споруди можна побачити зображення міфічних істот, що уособлювали вісім вітрів. Судячи з плакату біля неї, в середині башти колись був водяний годинник - клепсидра.
Пройшовши ще трошки вглиб Плаки через торгівельні ряди з сувенірами, опиняємось на площі Метрополії, на якій стоїть кафедральний собор Благовіщення Пресвятої Богородиці в Афінах, більш відомий під коротшою назвою - Метрополі, що є кафедральним собором архієпископа Афін і всієї Еллади і вже четвертий рік стоїть у риштованні. Тому розгледіти по-людські можна тільки центральний вхід. А навпроти нього стоїть пам’ятник архієпискому Дамаскіну, що був архієпископом в 1941-1949 роках, і за цей час встиг побувати трошки регентом Греції і її прем’єр-міністром.
З цієї площі, пройшовши трошки по вулиці Метрополеус, потрапляємо на головну площу Афін - Синтагму, на якій стоїть будівля парламенту Греції з пам’ятником невідомому солдату перед нею, що є однією з головних атракцій для туристів, бо саме біля нього стоїть варта евзонів - солдатів в чудернацькій формі, кожна частина якої має якесь символічне значення, пов’язане з війною за незалежність від Османської імперії.
Ну от і все з Афінами на сьогодні. Сфотографувавши на пам’ять станцію афінського метро "Акрополіс", вирушаємо через Корінф на півострів Пелопонес, відомий всім ще зі школи, перш за все завдяки Олімпійським іграм і Спартанцям.
Сьогоднішне наше місце ночівлі - готельчик Aroma в мальовничому маленькому містечку Нафпліо на березі Арголійського заливу. Ледь знайшовши його в цьому містечку з маленькими заплутаними вуличками (довелось припаркувати машину далеко від готелю, бо заїхати туди просто неможливо), і зрадівши тому, що готель справді гарний, вирушаємо вже вечірнім містом на пошуки ресторану з їжею. І зустрічаємо от такого монстра-морозиво, який, напевно, має запрошувати дітей в джелатерію, але, як на мене, швидше відлякує.
Знайшовши гарну таверну "А Палія", наївшись мідій і м’яса, і прогулявшись трошки вечірнім містом, повертаємось в готель...
Історичні місця - на завтра, а сьогодні перед сном - залишки зеленого чаю з бокалу з печеньками на балконі з квіточками.