Ось і почалась довгоочікувана велика подорож в країну Данте, Петрарки, Мікеланджело і найсмачнішого домашнього морозива. Знову улюблені Жуляни, яскравий фіолетово-рожевий літак Wizz Air з такими ж яскравими стюардесами, всього три години і приземляємось в міжнародному аеропорту Венеції - Марко Поло, від якого всього хвилин за 20 автобусом до залізничної станції Санта Лучіа.
Сьогодні якесь велике свято з концертами всюди, де тільки можна, включаючи кораблики. Через нього людей на вулицях трошки більше звичайного, а водяні автобуси, il vaporetto, не "їздять" до 19-ої години. Але навіщо вони нам? Ми ж не на автобусах кататись приїхали, а тому, згрузивши чемодани в свою кімнату в хостелі, вирушаємо в похід вздовж Canale Grande. До недоліків нашого хостелу можна віднести його довгу і важку назву Alloggi Gerotto Calderan, а до плюсів - все інше, включаючи чисті кімнати, милих людей на реєстрації і зручене розташування на площі Campo San Geremia в двох кроках від залізничної станції. Прямо під хостелом - ресторанчик, де власне подорож і розпочалась з чарівної пасти карбонара з рідним українським салом.
А далі - вузькі і затишні вулички, що плавно переходять одна в одну, з яскравими магазинами сувенірів, з яких найпопулярнішими, звичайно, є венеціанські маски, старими будиночками з традиціними венеціанськими балконами, і канали, канали, канали, по яких іноді пропливають гондоли зі смугастими гондольєрщиками. А ось і центральна площа, куди стікаються всі потоки туристів, з незмінною дзвіницею (il Campanile), палац дожей (il Palazzo Ducale) і знову гондоли. А ось і я з гондолами... Жалко, не було зайвих 50 євро проїхатись на такій красі, та і хто б мене, такого малого каченя, взяв... Але ж я - каченя, плавати вмію, певно, з мене б був гарний моряк, ну або хоча б гондольєрщик...
Непомітно на місто романтики опускається ніч, собор святого Марка вмикає свої вогні, як і всі інші будинки, і навіть оцей шикарний лайнер, і назад до залізничного вокзалу вирушаємо на водяному автобусі разом з силою силенною інших туристів з усіх куточків планети.
Пропливаємо під .... мостом, і ще купою інших мостів і місточків, і милуємось як ще пару годин тому сіре від хмарної погоди місто перетворюється на різнокольорову казку з вогней.
Ось нарешті і церква Санта Лучіа з одноіменним залізничним вокзалом зліва. З нього завтра зранку і вирушимо в Ріміні.
А поки що, сфотографувавши ще одну венеціанську казку - вітрину одного з незліченних магазинчиків з венеціанським склом, повертаємось спати.
Немає коментарів:
Дописати коментар