Ось і пора прощатись з цим прекрасним містом і летіти далі. Намилувавшись останній раз сходом гарячого сонця над Адріатичним морем і вдихнувши свіжого повітря, збираємо чемодани і швиденько в аеропорт, де нас проводжає сумний Піннокіо, що сидить одиноко в коридорі. І от нарешті ми знову в небі - пропливаємо повільно крізь білосніжні кучугури хмаринок, в проміжках між якими видніється Середземне море і маленькі острови.
Діставшись готелю, швиденько розпаковуємо чемодани і бігом роздивлятись все навколо. Готель хоч і трьох-зірковий, але доволі милий і затишний, ліжка великі, кімната світла, а басейн обладнано дошкою для стрибання. Жаль тільки, що мені не можна плавати.
Але найдивовижніша тут природа - вона кардинально відрізняється від тої, що була на півночі Італії - в Ріміні. Окрім звичних пальм, які є всюди, тут на кожному кроці ростуть просто гігантські агави і величезні хащі кактусів заввишки з людину з великими червоними плодами. Як заліз на один такий, відчув себе справжнім індіанцем в преріях. Плоди, кажуть, їстівні, але пробувати я не наважився, досить з мене і колючок в попі.
А от і саме Середземне море накочує великі хвильки у мене за спиною. Сьогодні море щось не дуже привітне, з ніг збиває біля берега, але люди все одно плавають і насолоджуються.
Після раннього перельоту, довгої дороги з аеропорту Кальярі в Пулу і дня на природі під вечір вже хочеться спати, але треба дочекатись друзів, які мають прилетіти опівночі. Тому нову добу доводиться зустрічати з чашечкою ароматного капучіно, яке в цій країні варять просто бездоганно...
Немає коментарів:
Дописати коментар