Назарет, Йордан і дорога в Єрусалим

	Прокидаєшся вранці, відкиваєш оченята, а казка не закінчується: на балконі ті самі квіточки і крісла, але тепер все можна роздивитись краще: деревця, старі кам’яні стіни і підлогу, м’які дивани без ніжок на арабський манер. І, поснідавши, вирушити оглядати місто.
А місто вже давно прокинулось, на базарній площі - натовп, галас і різномаїття фруктів. Таке враження, що у продавців, які тут вночі сиділи і дивились черговий матч з UEFA Euro 2012, просто вічні батарейки в середині.
Оскільки в Назареті жив Йосип, чоловік Марії, і сама Марія тут від янгола дізналась, що у неї народиться Христос, то головним центром паломників в цьому місті є величезна церква Благовіщення і, поряд, набагато менша церква Йосипа. Церква Благовіщення являє собою монументальну споруду, побудовану в перших століттях над домом, де жила Марія, над якою надбудували церкву хрестоносці, над якою в свою чергу побудовано ще більшу сучасну будівлю храму. Навколо її - великий двір, де вздовж кам’яної огорожі розвішані мозаїчні фрески із зображенням Діви Марії, подаровані церкві різними країнами і виконані в стилі і з духом цієї країни. Чого тут тільки не побачиш! Ось фрески з Іспанії і декількох латиноамериканських країн. Чесно кажучи, остання в цьому ряду не з двору, а з середини церкви, і належить вона Франції.
А тут - різноманітні країни східної Європи і далекий північний Уельс.
Ось дуже цікаві фрески з діаметрально протилежних частин Африки, двох православних країн, виконані в доволі канонічному православному стилі (центральна, грецька, ще відома у нас як Володимирська), і зовсім вже незвична для мого ока - японська.
І ще цілий набір дивовижних бачень Діви Марії зі сходу.
	Декілька фресок були "неформатними". Одна з них - з рідної України. Наші земляки захотіли виділитись, і окрім Зарваницької Божої Матері, двох церков (Софії Київської і другої, яку я так і не впізнав) втулили ще і українців зі сходу та заходу.
Ще одна річ, окрім мозаїк, яку я дуже люблю, - це вітражі. Тому пройти повз цих красенів я просто не міг. Прості геометричні - з першого поверху храму, а більш складні з пейзажами - зі сходів на другий поверх.
	На другому поверсі була месса арабською. А от на першому, певно, вони бувають рідше. Тут знаходяться залишки будинку, де жила Марія. А ще поряд є залишки мікви - традиційної єврейської ритуальної купальні. Ну а це, власна, сама церква ззовні.
А це вже церква Йосипа, принаймні частина її стіни і чотири фрески-вітража. Остання з Кларою Ассизькою знаходиться в самому храмі, а три інших, на яких зображені прихід Янгола до Йосипа уві сні, весілля Йосипа з Марією, і, останні хвилини його життя, знаходяться в підвальній частині церкви, де, власне, і знаходяться залишки дому Йосипа.
Церква Йосипа, як і церква Благовіщення, католицькі. Судячи з інформаційних листочків, що лежать в середині храму для віруючих, більшість християн в Назареті - араби. Як, в принципі, і мусульман, бо євреїв я тут, здається, і не зустрічав. Живуть вони між собою, ніби мирно, правда на головній площі біля церкви Марії і розвішані арабами-мусульманами плакати з уривками з Корану, які застерігають правовірних від переходу до іншої віри, в тому числі і християнства. Взагалі, не зважаючи на нескінченну війну в Ізраїлі, який насправді, поділений на Ізраїль як такий і Західний Берег річки Йордан (таку собі державу в державі), населення тут дуже привітне до гостей і доволі мирно співіснуюче між собою в незалежності від кольору шкіри, національної чи релігійної приналежності. Окрім, хіба що окремих релігійних груп, як-то хасидів, що становлять окремі соціальні спільноти, але вони швидше прагнуть до усамітнення від туристів, для яких вони становлять доволі колоритну місцеву цікавинку. Було б нечесно тут обійти тут мечеті Назарета.
	Найважливіша з них - Біла мечеть (Jama al-Abid, зліва), що, як кажуть, має символізувати чистоту і мир між всіма конфесіями міста. На жаль, сфотографувати її гарно не вдалось. Два інших величних мінарети сфотографовані вже з машини по дорозі з Назарету.
З Назарету повертаємось назад до Кінерету, в саму південну його точку - там, де з нього витікає Йордан, в містечко Ярденіт. Тут тисячі паломників-християн всіх конфесії з усього світу проходять обряд другого (або першого) хрещення по прикладу Ієшуа, якого хрестив Іоан.
Насправді, ніхто не знає, де саме проходила ця подія, і є думка, що це було набагато південніше. Але точне місце значення не має, і Ізраїль виділив для паломників саме це місце. Певно тому, що воно найближче до інших Галілейських місць, цікавих для паломників. Місце для хрещення представляє собою невеличку частину Йордану, огороджену парканчиком (який служить і поручнями для хворих людей) і застеленим чимось дном. Звичайно, всі ці перепони не заважають рибкам, яких тут цілі зграї, і які постійно щипають людей за ноги. На території знаходяться обладнані перевдягальні і душові, сувенірна лавка і місце, де можна купити або взяти напрокат рушника і необхідну для обряду довгу білу сорочку.
Подальший наш шлях лежить по дорозі номер 90, що йде через всю країну з півночі на південь, і частина якої в кілометрах 20 на південь від Ярденіту за Бейт Шеаном і до самого Єрусалиму (насправді набагато далі - аж до курорту Ейн Геді на Мертвому морі) проходить по території Західного Берега. Проїхати тут взятою на прокат в Ізраїлі машиною, можна, навіть на пограничному пункті ніхто не зупинить, хіба що ручкою помашуть і весело посміхнуться, а от заїхати ні в одне місто на ній не можна. Тільки громадським транспортом. Але про ці тонкощі я дізнався вже пізніше в хостелі в Єрусалимі, після того, як ми наштовхнулись на дві перекриті дороги в Єрихон на під’їзді до нього. Одна була просто перекрита бетонними плитами. Друга - великим парканом з пропускним пунктом і охороною. Тому найстаріше на Землі місто так і лишилось для мене таємницею.
Вздовж Йордану земля плодюча - поля, сади, як оці ось бананові. Але після з’їзду з 90-ої дороги на 1-шу в сторону Єрусалима (відразу за Єрихоном) пейзаж змінюється на пустелю. Саму справжню кам’янисту пустелю, де, окрім верблюжих колючок і подібних їм рослин, нічого не росте. Це - північна частина Іудейської пустелі. Але навіть тут живуть люди: деінде зустрічаються бедуїнські поселення.
Отак з Іудейської пустелі зі сторони Оливкової гори (майже по шляху Ієшуа) ми під вечір в’їжджаємо в Єрусалим.