Вечірня прогулянка по Трієсту

	Вже тринадцятий день в Трієсті, а майже його не бачив. Днями слухаю в рюкзаку лекції про будову Всесвіту, а вечорами читаю Псалми на івриті. Але нарешті прийшла ще одна п’ятниця і можна прогулятись в місто. Сідаємо з Курчам в шостий автобус і їдемо в центр. Колись ми
тут вже з ним були восени, але завжди приємно пройтись по знайомих місцям ще раз в іншу пору року. Починаємо з однієї з найстаріших пам’яток історії, напевно, в цьому місті - Teatro Romano. Цей театр було збудовано близько 2 тисяч років тому і в ті часи він вміщував до 6 тисяч людей. Розкопали те, що від нього лишилось, в 30-х роках минулого століття, а
от коли зламали - не знаю. В Італії взагалі, складається враження, що її населення тільки те і робило протягом своєї історії, що будувало шедеври архітектури, а потім їх руйнувало... Добре, хоча б церкви лишили цілими. Ось - одна з них - Santa Maria Maggiore, що стоїть
високо на гірці, і хоч і набагато менша за свою колегу в Римі, теж виглядає доволі грандіозно. Її історія пов’язана з орденом ієзуїтів, що прийшов в місто на початку XVII століття, а саму церкву почали будувати в 1627 році. А це - ліхтарики біля церкви.
Вузенькими вуличками крокуємо на гору до того місця, що вважається історичним центром Трієсту, минаючи не менш історичні речі. Такі, як, наприклад, оцей шматок воріт, що лишився з епохи Римської імперії, - арка Ріккардо, побудована, ймовірно, за імператора Октавія Августа. Половина цієї споруди знаходиться в будинку, прямо посеред ресторану. А ось, власне, і вершина гори. Тут стоїть собор San Giusto, побудований в 11 столітті на місці старішої церкви V століття.
В XIV столітті навколо звели фортецю, залишки якої і досі вражають своєю неприступністю, хоча по елегантності і поступаються колонам римського форуму двох-тисячолітньої давнини, залишки яких височать на фоні фортеці. Тут ми і присіли відпочити з Курчам і помилуватись пам’ятником італійським воїнам, що загинули в часи Другої Світової. Певно, у італійців древні римські воїни - символ мужності і відваги, як у нас козаки, тому навіть воїнів середини XX століття вони зображують, як римлян.
А це - вид на фортецю трошки з іншого боку і ще якісь залишки цієї монументальної споруди вже трошки нижче, серед вузеньких вуличок.
Одна з речей, які мені подобаються в Італії - це маленькі машинки. Такі і виглядають весело, і на вулицях багато місця не займають. А поки ми спустились вниз з гори і поїли в улюбленому ресторані, прийшов вечір, і навколо Canale Grande включились ліхтарики.
Посиділи ми ще трошки на пірсі, помилувались відображенням нічних вогнів міста в морі і поїхали спатки.