Мертве море і Масада

	Сьогоднішня наша подорож - далеко на південь від Єрусалиму, в пустелю Іудейську. Вона починається десь прямо за самим Єрусалимом, коли зелені схили перетворюються на кам’янисті з рідкими деревами, а потім дерева взагалі зникають.
Виїжджаємо на 90-ту дорогу і прямуємо до Мертвого моря. Дивне тут місце, страшне навіть в якомусь сенсі: опинитись тут самому без води я би не хотів. Ось, де розумієш справжню ціну вони. В пустелі спека неймовірна, навколо тільки каміння і пилюка. Єдине, де можна сховатись від сонця - це тінь від гори. Здається, дощу тут не буває ніколи. Води - майже ніде немає. Тільки в морі, Мертвому, солона і отруйна. І все одно тут бігають деінде гірські кози з довгими закрученими рогами. Не знаю, що вони тут їдять - бачив тільки рослинки, схожі на верблюжу колючку. А ще деінде живуть бедуїни - люди, для яких, здається, пустеля - оптимальне місце для життя. Ніколи не бачив їх поселення в більш придатних для інших людей природних зонах.
Перша зупинка - Кумран. Тут в передгір’ї проводяться розкопки, початок яким поклали в 1947 році двоє братів-бедуїнів Мохамед і Ахмед, які пасли в цьому місці кіз. Одна коза впала в яму і один з братів поліз за нею, натрапивши на старі пергаментні свитки, які вони
спочатку взагалі хотіли порізати собі на одяг, але врешті помітили на них якесь письмо. Ці свитки виявились найстарішими знайденими на сьогоднішній день рукописами Святого Письма, датованими 2 століттям до н.е. Переписуванням їх займалась секта особливо релігійних іудеїв - єсеїв, які тут жили колись. Після детальних досліджень, тут було знайдено уривки майже з усіх книг ТаНаХа, окрім Книги Есфірь. І що здивувало найбільше людей - при порівнянні, наприклад, книги пророка Ісаї з найстарішим відомим до цього текстом 9-10 століть, різниця
	виявилась лише в 10 словах на всю книгу! Всі ці рукописи знаходяться зараз в музеї Ізраїля, а тут - невеличкий комплекс для туристів, куди ми заходити не стали, і, помилувавшись видом на Мертве море з гір, рушили далі на південь, вздовж скеляслих гір...
І ось воно, море! Перший пляж, який ми відвідали - Ейн Геді. Він знаходиться на західному узбережжі північної частини Мертвого моря. Тут немає великих і дорогих готелів, тільки поодинокі невеличкі готелі і хостели в стороні. Але є обладнані безкоштовні пляжі з платними душами.
А без душу з милом тут ніяк: крім солей, яких стільки, що воду на смак краще і не пробувати, в воді присутні фракції нафти, від чого вона дуже масляниста, і вилізши з такої води, люди липучі і солоні.
Плавати в морі майже неможливо, як неможливо і зануритись достатньо, але біля берега стоїть пост рятівників, які ретельно пильнують за тим, щоб люди не плюхались, не занурювали лице (що в принципі майже смертельно), і постійно нагадують про необхідність споживання достатньої кількості води. Зайти в воду теж важко: знімати капці треба перед самою водою, бо температура камінчиків така, що картоплю смажити можна, і навіть, потрапивши в воду, по мілині важко йти - каміння слизьке, а деінде навпаки шершаве, вкрите сіллю, і тому частина людей залазять в воду на всіх чотирьох лапах. Але не зважаючи на всі ці перестороги і незручності, вони все одно лізуть в цю гарячу, мертву і
	цілющу воду, і відчувають себе майже в раю, лежачи на ній. Не відлякує їх навіть те, що в воді страшенно печуть всі більш-менш свіжі ранки і подразнення. Після насолоди в солоній воді і душу обідаємо захопленими з собою фруктами і вирушаємо далі.
Якщо їхати вздовж Мертвого моря і розглядати навколишні гори, обов’язково помітиш одну гору, на вершині якої ніби три великих сходинки. Це не природна форма, люди там побували, давно і не раз. Це - знаменита фортеця Масада - символ мужності і волі у євреїв.
Ось і ми, набравшись мужності, купляємо квитка, сідаємо в отакий от вагончик і піднімаємось на гору. Страшнувато якось висіти на висоті в декілька десятків метрів над камінням.
Але, коли озирнешся, піднявшись в такому страху на гору, зрозумієш: воно того варте.
Фортеця Масада буда побудована царем Іродом в 25 році до н.е., на місці старої хасмонейської, для того, щоб в разі небезпеки для нього самого, втікти від усіх. А враховуючи його посаду і тогочасну ситуацію в римській імперії, особливо в Іудеї, небезпека могла з’явитись звідкіль завгодно. Тому і вибрав Ірод цю фортецю - далеко в горах, на висоті 450 метрів над рівнем Мертвого моря. Набудував тут собі і палац, і будинки для військових, і величенні кам’яні цистерни викопав для збереження води...
Але не так сталось, як гадалось, і знадобилась фортеця зовсім не Іроду, а тим, від кого він і чекав небезпеку. В 66 році євреї підняли повстання, яке було жорстоко придушене римлянами, і в 70 році єдиним осередком повстанців, до яких ще не дістались руки римлян, залишилась фортеця Масада, куди втекли зеелоти - особливо активні повстанці, зі своїми сім’ями. Всього їх тут було менше тисячі.
І протримались вони тут цілих три роки. Чесно кажучи, досі не розумію як. Так, тут були приміщення, цілі палаци з мозаїками і колонами. Тут були оборонні споруди з отакими от маленькими віконечками, через які видно навколишні гори...
І вода, як би це не дивно звучало, була: в отаких от цистернах, а фактично просто глибоких ямах в кам’яному ґрунті. Євреї, зрозумівши, що вони тут надовго, навіть синагогу побудували собі. Оця кімната з колонами - те, що від неї лишилось.
От тільки ніяк не збагну, де вони тут знаходили їжу. Невже, запасів, яких тут приберіг Ірод, вистачило? Думаю, якщо Ірод такі палаци тут будував, то і на запаси не пожалів грошей. Ось ці колові споруди - залишки Північного палацу.
	Як би там не було, але через три роки римлян це дістало і вони осадили фортецю, зробили таран і почали пробивати стіну. Євреї зрозуміли, що вибір у них невеликий, і вирішили, що краще вже смерть, аніж потрапити зі своїми сім’ями назад у рабство.
Тому вони вбили свої сім’ї, потім вибрали десятьох, які вбили всіх інших, а потім останній вбив їх і покінчив з собою. Коли нарешті стіна впала і римські воїни зайшли в місто, вони застигли в онімінні: на землі лежали мертві чоловіки, обійнявши своїх мертвих рідних.
Історія ця була записана Іосифом Флавієм зі слів жінки, яка вижила, сховавшись в цистерні для води, і досі є приладом мужності і незламності духу для ізраїльських солдат. В їх військовій присязі навіть є слова "Масада більше не впаде". А ми лишаємо це хвилююче місце, спускаємось вниз і рушаємо далі, до південної частини Мертвого моря в Ейн Бокек. Північна і південна частини моря розділені півосторовом і сполучаються вузьким перешийком. Південна частина висихає швидше і тому здається ще солоніша: тут дно не каменисте, а зі справжньої розсипної солі. До речі, десь тут знаходиться найнижча точка планети, близько 400 метрів нижче рівня моря. Враховуючи, висоту Масади, в 450 м над рівнем Мертвого моря, виходить, що вона приблизно десь на рівні справжнього. А ще під самою південною частиною Мертвого моря поховані Содом і Гомора. Ніхто, звичайно, ніколи не лазив їх там шукати. Думаю, це практично неможливо. В мертвому морі навіть глибину нормально виміряти не можуть ехолотом: хвилі гасяться раніше, ніж відіб’ються від чогось.
От і я виповз на берег. Тут ми потрапили на публічний пляж, який стіною розділений на дві частини: для чоловіків і жінок окремо.
А ще в Ейн Бокек багато шикарних готелей і магазинчиків з косметикою з солей і грязей Мертвого моря. Власне, ось одна з фабрик, яка цю грязюку копає і переробляє.
Сонечко хилилось на захід, ховалось за горами і освітлювало останніми промінчиками гори на тому березі, на території Іорданії, перетворючи їх на бузкові. А нам пора повертатись в Єрусалим...
По дорозі, якої не існує, і по землі, якої немає на карті. Певно тому, що ми не закачали в наш навігатор карту Західного Берегу. Тому і мандрували частково по білих невідомих територіях.