Сьогоднішній ранок був сонячним і приємним, можна було нарешті спокійно прогулятись по фермі, помилуватись звірятками: козенятами, вівцями, собачкою, кошеням, мініатюрними і справжніми курочками і півниками, і ще качками. А отам далеко за фермою видно і сам Ватнаякуль, сьогодні, правда, без туману і хмар. Сумно залишати таке прекрасне місце, затишний будиночок з отакими вишитими картинами на стінах, і її милих власників. Але час вирушати в Рейк'явік по тій самій дорозі пригод і ще встигнути до водоспаду Гульфос (Gullfoss) та самого відомого гейзера в світі під назвою Гейзер.
Отже, в дорогу на схід... Дві сотні кілометрів по дорозі номер 1 пролітають дуже швидко, за вікнами пропливають вже знайомі і звичні льодовики, Йокульсарлон з айсбергами. І ось він - виїзд на дорогу 208 до одного з туристичних місць під назвою Ландманалаугар, на яке ми позавчора ввечорі уваги не звернули, оскільки воно знаходиться трохи в бік від на-пів-дороги 208 по на-чверть-дорозі F208. Знову з-під колес летить вже звичне каміння і за машиною здіймається курява. Вже не страшно і швидкість збільшувати. Тільки неприємно, коли хтось їде попереду - сам опиняєшся в хмарі пилу. Ферми скоро закінчуються, і зелені луки з білими поліетиленовими згортками з сіном змінюються на старі лавові поля, вкриті лишайником.
В сонячний день гори виглядають значно привітнішими, ніж вночі, і, заїхавши на одну з них, зупиняємось і вкладаємось полежати на пухкій величезній ковдрі з моху, подекуди вишитій маленькими квіточками. Тут можна і на спині, і на пузі, і навіть на голові :)
Вдень і вже вдруге страшна колись дорога з річками, озерами і льодовиками здається майже рідною, і після обід, звернувши трохи з попереднього шляху в сторону Рейк'явіка, прибуваємо до одного з найпопулярніших серед туристів водоспаду - Гульфосу, який насправді є цілим каскадом водоспадів. Проходячи біля нього, постійно бачиш веселку, або навіть дві, але з різних боків по-різному.
Всього в декількох кілометрах від водоспаду знаходиться той самий Гейзер, який дав назву всім гейзерам світу. Обходячи обережно вздовж смужок з написами на кшталт "не переступати, гаряче" і звикаючи до неприємного запаху сірководню, наближаєшся до невеликої круглої "калюжі", вода в якій раз на хвилин 5 починає потроху підніматись і опускатись, а потім раптово виростає гірка з води і проривається потужний струмінь пари з бризками, який так само швидко стухає, як і почався. Ось зверху він ще "спить", а на наступних двох фотографіях - наростає і стихає.
А ось і я біля гейзеру. Добре що мене посадили з правильного боку і я залишився сухеньким. А то двоє хлопців вирішили тут зробити пафосну фотографію на фоні гейзеру... Як раз з того боку, куди дув вітер, поставили камеру на штатіві, стали самі спиною до гейзера перед нею і почали чекати. Те, що сталось потім, посмішило до сліз не тільки туристів, але і самих хлопців, які, мокрі до нитки, і певно, трошки обпечені парою, знімали зі штативу мокрий фотоапарат... Сподіваюсь, хоча б кадр видався вдалим :)
Ще декілька десятків кілометрів дороги і неймовірно красивої природи, і ось ми і в Рейк'явіку, в хостелі Guesthouse Pavi. Пора спатоньки...
Немає коментарів:
Дописати коментар